За роки президентури Реджепа Тайіпа Ердогана Туреччина активізувалася в тих регіонах, які раніше входили до складу Османської імперії (Балкани, Кіпр, Сирія, Ірак, Палестина, північноафриканські країни).

Туреччина військово присутня на північному сході Сирії, провела військові операції в північних районах Іраку, приймає участь в гібридній війні в Лівії, розмістила військовий гарнізон в Катарі, встановила військову базу в Сомалі, має активні контакти з Єменом та ХАМАСом, активно підтримала Азербайджан в війні з Вірменією.

Більш за все Туреччина прагне збільшити свою присутність в Центральній Азії. Стала ініціатором створення ТАКМ - такого собі тюркського варіанту НАТО, куди входять Узбекистан, Туркменістан, Азербайджан, Казахстан, Монголія.

Сьогодні безумовно мова йде про відродження Ердоганом ідей пантюркізму та їх реалізації в конкретних сучасних політичних і геополітичних умовах - будівництво «Великого Турану» з метрополією в вигляді «нової Османської імперії».

Проект «Великого Турану» - це конфедерація тюркських народів (казахів, киргизів, узбеків, туркмен, а також багатьох народів які сповідують іслам на пострадянському просторі) є фактичною альтернативою Євразійському союзу, який проштовхує Москва.

Принципова різниця цієї форми інтеграції на євразійському просторі в тому, що Москва не тільки поступиться своїм місцем Анкарі - і з суб'єкта інтеграції перетвориться на об'єкт інтеграції.

Друга Карабаська війна на Південному Кавказі, закріплення на Каспії дають можливість прослідкувати подальший інтерес Туреччини на Північному Кавказі та Поволжі, де за офіційними даними, проживає половина всіх мусульман Росії.

А якщо крім цього ще додати нео-османські амбіції щодо поширення турецького впливу в арабському світі та Африці...

Якщо Кемаль дав Туреччині світську і націоналістичну структуру, вів країну на Захід, то пантюркізм Ердогана веде її на Схід, наповнюючи турецьку політику новим змістом.

Все тільки починається.

Автор: Сергій Чаплигін

Експерт Інституту "Інтермаріум"