1 липня 2024 року розпочалося шестимісячне головування Угорщини в Євросоюзі. Наступного дня прем’єр-міністр Угорщини Віктор Орбан здійснив візит в Київ. По-перше, показово, що в столицю України, адже раніше угорські чиновники не заїжджали далі Ужгорода, по-друге, понад два з половиною роки після 24 лютого 2022 року тривають складні українсько-угорські переговори щодо статусу угорської меншини у Закарпатті, по-третє, Віктор Орбан відчув певну внутрішньополітичну турбулентність, адже на виборах до Європейського парламенту 9 червня 2024 року нова політична сила Петера Мадьяра набрала майже чверть голосів виборців. Це само по собі несподіванка, зважаючи на роботу угорської «керованої демократії» у режимі швейцарського годинника. Відчувши певну конкуренцію у внутрішній політиці, Орбан був вимушений демонструвати більшу конструктивність у зовнішній політиці. Насамперед він зняв заперечення щодо призначення колишнього нідерландського прем’єр-міністра Марка Рютте новим генеральним секретарем НАТО, хоча Рютте так і не вибачився за критику угорської націонал-популістської автократії. Крім того, Орбан до липневого саміту НАТО у Вашингтоні погодився зняти угорське вето з планів НАТО щодо допомоги Україні. Однак Орбан на американському напрямку почувається впевнено, адже 27 червня 2024 року Трамп впевнено виграв дебати у Байдена. Саме Трампа Орбан вважає своїм політичним братом-близнюком. Водночас Орбан намагається створити у новому складі Європейського парламенту фракцією своєрідних «європейських трампістів».
З такою політичною диспозицією Орбан впевнено прибув на переговори в Київ. Візит не відбувся, якби Україна не погодилася лібералізувати освітню політику щодо угорської меншини в Закарпатті. Але поки що зарано вважати, що всі проблеми у цьому контексті вирішені. Угорщина готова завжди заблокувати переговорний процес України як з Євросоюзом, так і з НАТО. Але Орбан не хоче апріорі псувати початок угорського головування в ЄС, яке європейська ліберальна преса вже встигла назвати «втраченим часом для європейської інтеграції». Орбан вважає, що його пропозиція створення «неліберального» Європейського Союзу більше відповідає потребі часу. Курс на консерватизм, включно з міграційним питанням, отримав на останніх виборах до Європейського парламенту помітну кількість голосів виборців. Орбан вибудовує «союз автократій» в Центральній Європі, маючи за союзника словацького прем’єр-міністра Р. Фіцо та сподіваючись на перемогу восени на виборах до австрійського парламенту право-популістської «Австрійської партії свободи». Тому, попри певну втому від «ФІДЕС» угорських виборців, Орбан має всі підстави впевнено починати угорське головування в Євросоюзі.
Зважаючи на це, угорський фактор стає одним із ключових для вітчизняної дипломатії на найближчі шість місяців. Угорщина може перетворитись на європейського промоутера трампістського плану припинення російсько-української війни. Радники Трампа пропонують усадити Україну за стіл прямих переговорів із путінською РФ, якщо цього не буде, буде припинено допомогу Україні, натомість якщо РФ відмовиться від переговорів, пропонується зняти будь-які обмеження щодо силового тиску на Кремль. Звичайно, цей «робочий план» суперечить «китайській мирній ініціативі», яку донедавна Орбан активно підтримував. Пекін пропонує Україні визнати втрату не лише Криму й Донбасу, а й тимчасового окупованих частин Херсонської і Запорізької областей. Тому у найближчі шість місяців матимемо нагоду ще не один раз почути від угорських чиновників твердження про «угорське Закарпаття», про «український націоналістичний режим» (наче в Угорщині політичний режим мультикультурний і демократичний), тощо. Але важливо, що Київ і Будапешт розпочали двосторонній діалог, який не обіцяє і не буде простим, але це завжди краще, ніж відмова від європейської традиції толерантності та компромісів.
Андрій Мартинов – експерт Інституту «Інтермаріум»