Чи наблизив мир Глобальний саміт миру у Швейцарії?

15-16 червня на швейцарському курорті Бюрґеншток за ініціативи України відбувся Глобальний саміт миру. Це, без перебільшення, стало епохальною та історичною подією в історії дипломатії та історії людства загалом, адже такої кількості учасників й такого рівня представництва не бачив жоден інший саміт з жодного іншого питання. Глобальний саміт миру значно перевищив за кількістю та рівнем учасників такі історичні саміти (конференції), як Паризьку за підсумками Першої світової війни (1919-1920), Вашингтонську конференцію (1921-1922), Сан-Франциської конференції (1945). Тож, безумовно, ця подія буде вписана у світові підручники дипломатії, а її рівень організації та проведення заслуговує на максимальну оцінку.

Статусність цього заходу та його представництво було надвисоким та свідчить про стабільну підтримку України, про надвелику увагу світового співтовариства до встановлення миру в Україні та про розширення підтримки України. Найголовніші світові гравці – ЄС, Велика Британія та США були представлені на найвищому рівні – президентами, прем’єр-міністрами, віце-президенткою (Камалою Гарріс), також найвище представництво було у Японії, Канади, багатьох Латиноамериканських країн. До речі, Латинська Америка була представлена переважною більшістю країн цього регіону, включно з Бразилією, Мексикою та Аргентиною, що може свідчити не лише про здобутки вітчизняної дипломатії, а й американської, позаяк, традиційно США підтримують з більшістю латиноамериканських країн тісні всебічні відносини, зокрема, й політичні. З незначних недоліків саміту можна виокремити замале представництво африканських країн, а ось хоча б номінальне представництво Індії – навпаки, можна записати у здобутки. Також позитивним сигналом було те, що на Глобальному саміті миру були присутні делегації Саудівської Аравії (яка напередодні скасувала свою участь у заході), Індонезії, Вірменії, Сербії.

Проте виникає питання: наскільки реально цей саміт миру наблизив Україну до миру, при чому, до справедливого миру, за якого б Україні не довелося відмовлятись від своїх територій та приймати невигідні умови?

Висока статусність, широке представництво, на жаль не гарантують наближення миру в Україні. І справа, навіть, не в тому, що на цьому саміті не було делегацій партнерів Росії – КНР, Казахстану, більш статусної делегації Індії, і, навіть, не те, що на саміт не запросили саму Росію. Головна і єдина причина чому попри всю свою статусність Глобальний саміт миру не здатний забезпечити мир в Україні, це – фундаментальні розбіжності на закінчення війни в України та Росії. Власне, саме тому й російська делегація не була представлена на цьому саміті. Її присутність просто не матиме сенсу на даний момент.

Напередодні саміту, т. зв. президент Росії В. Путін, зробив заяву щодо власного бачення закінчення війни й в черговий раз висунув утопічні та абсурдні умови: здачу росіянам тих територій, які вона анексувала, при чому, навіть тих, які вона не контролювала на момент анексії та де російська окупаційна влада не проводила навіть псевдореферендум щодо «входження до складу Росії» (наприклад м. Запоріжжя та підконтрольну на сьогодні Києву територію Донецької області). Окрім цього, т. зв. президент Росії Путін висунув «традиційні» абсурдні та малозрозумілі вимоги щодо т. зв. «денацифікації» та «демілітаризації» України, її позаблоковості тощо. Ця заява В. Путіна свідчить не лише про його паніку, як влучно зауважив прем’єр-міністр Нідерландів М. Рютте. Головний висновок, який можна зробити з оголошених Путіним вимог, це те, що російський лідер як і раніше повторює свою головну помилку – «спалення мостів» не лишаючи поля для маневру, для компромісів, для здорових дипломатичних перемовин. Відтак, можна зробити висновок, що Росія сама загнала себе в глухий кут і не збирається закінчувати війну на будь-яких інших компромісах, а досягти повної реалізації своїх територіальних претензій на полі бою, вона навряд чи спроможна.

З усього вищезазначеного можна зробити висновок: переговори Росії та України або участь російської сторони в будь-яких самітах, стосовно миру в Україні, можлива лише за двох принципових умов: поразки Росії в Україні (повної чи часткової, але суттєвої) та зміни правлячого режиму в РФ. Необхідність зміни правлячого режиму в Росії обумовлена ще й тим, що для більшості західних країн (а саме ці країни мають найбільшу політичну вагу), Путін є нелегітимним президентом РФ. В цьому контексті не зрозумілими є заяви президентки Швейцарії та деяких інших політиків та можновладців щодо можливого візиту конкретно Путіна на Глобальний саміт миру.

Виникає логічне запитання: чи можливі прямі переговори Росії та України та завершення війни вразі, якщо Україна зазнає поразки та/або, якщо в Україні зміниться влада? Цей варіант навряд чи можливий.

По-перше, провести вибори в Україні в умовах війни практично не можливо – про це говорить Конституція України та Закон України «Про правовий режим воєнного стану»;

По-друге, малоймовірно, що навіть при гіпотетичній зміні влади, новий президент або новий склад Верховної Ради, Кабінету міністрів підуть на здачу територій та на інші невигідні умови, адже це – «політичне самогубство» для будь-якого політика в Україні та здача національних інтересів, фактична капітуляція України;

По-третє, Україна ставить перед собою цілком реальні цілі, на відміну від Росії. Україна не претендує на території Російської Федерації, не має на меті їх анексувати та проводити широкомасштабні операції на її території. Україна прагне повернути лише власні території в межах визнаних кордонів 1991 року;

По-четверте, Україна не висуває до Росії абсурдні та утопічні вимоги на кшталт «денацифікації».

Єдиний варіант, який можна обговорювати в даному контексті, це – можливі неуспіхи України на полі бою, що може призвсти до втрати інших територій. В цьому випадку, при гіпотетичних переговорах з РФ її позиція буде слабшою за нинішню й Україні доведеться, в такому випадку, йти на більші поступки.

Відтак, щоб підвести риску під питанням участі Росії в перемовинах та на подібних майданчиках, як Глобальний саміт миру, необхідно ще раз наголосити на тому, що це можливо в разі значних успіхів України на полі бою, стратегічних поразок Росії та зміни правлячого режиму в РФ, а відтак, перегляду Росією своїх умов закінчення війни. За великим рахунком, мова йде про капітуляцію Росії, адже, повторимось, нинішні умови ,які висуває російське керівництво є абсурдними, утопічними та цілком не прийнятними.

З огляду на вищенаведені факти, подальші зустрічі в рамках Глобального саміту миру, видаються на цей момент мало реальними. Або вони будуть відбуватись без обговорення тем, які безпосередньо пов’язані з процесами завершення війни (питання кордонів, гарантій безпеки, репарацій тощо) або Глобальний саміт миру обмежиться лише першою та останньою зустріччю.

Головний висновок, який можна зробити, на даний момент – умови та перспективи подальших переговорів будуть писатися як й раніше – на полі бою. Лише успіх або неуспіх сторін конфлікту призведе до реальних зрушень в можливості та предметності переговорів. В разі, якщо це станеться, переговори між сторонами конфлікту можливі й напряму без жодних посередників та додаткових міжнародних платформ.

 

Валентин Гайдай – директор Інституту «Інтермаріум»

 

Популярні теги

Інститут Інтермаріум Концепція Інтермаріуму Діяльність Інституту Склад Інституту Статті Новини Зворотній зв'язок Аналітична кафедра Аналітика Події Контакти
© 2024 Інститут «Інтермаріум»‎. Всі права захищені