Місяць жовтень був надважливим щодо політичних процесів всередині окремих країн Балто-Чорноморського регіону. У Молдові відбувся перший тур президентських виборів та доленосний референдум щодо інтеграції до ЄС, а в Грузії та Литві обирали парламенти.
Ситуацію прокоментував експерт Інституту «Інтермаріум», доктор історичних наук Андрій Мартинов
Грузія і Молдова відмовляються від європейської інтеграції?
У 1997 році Грузія, Україна, Азербайджан, Молдова створили неформальне об’єднання «ГУАМ», стратегічним мотивом якого було задекларовано досягнення європейських стандартів демократії та просування до вступу в Європейський Союз. Тоді Грузія мала територіальні анексії від РФ (Абхазія, Південна Осетія), Молдова (Придністров’я), Азербайджан (Карабах), тому потужним мотивом було бажання створити додаткові дипломатичні площадки для вирішення цих проблем. Відтоді ситуація змінилася. В 2008 р. російська сторона визнала «незалежність» Абхазії і Південної Осетії. В 2014 р. росіяни тимчасово окупували Крим та розпочали агресію на Донбасі. В 2020 р. Азербайджан внаслідок 44-денної війни розгромив вірменські війська в Карабаху та відновив свій контроль за цією територією. Після масштабування російської агресії 24 лютого 2022 року Азербайджан став важливим постачальником нафти і газу в ЄС. Натомість придністровське питання нависло над південним флангом оборони України. В 2023 році Україна, Грузія, Молдова декларували намір продовжити процес вступу в ЄС. З Україною і Молдовою ЄС навіть встиг формально розпочати переговори про вступ. Грузія прийняла низку законів (про іноземних агентів, про заборону пропаганди ЛГБТ), які заморозили процес переговорів про запрошення Грузії стати кандидатом на вступ в ЄС. Але більшим подразником для грузин стала загроза втрати безвізовий режим з ЄС.
Росія доклала чималих зусиль, аби схилити внутрішньополітичну ситуацію в Грузії і Молдові на свій бік. В Грузії цьому сприяла правляча партія «Грузинська мрія», яка заперечувала намір відновити дипломатичні відносини з РФ, але відмовилась приєднатись до економічних санкцій проти РФ. Така політика аргументується руйнівним українським досвідом війни.
У Молдові в процесі передвиборчої кампанії Кремль використовував фінансовий потенціал біглого олігарха Ілона Шора, який створив проросійську мережу підтримки безпосередньо серед молдовських громадян. Це забезпечило суперечливий результат першого туру президентських виборів, які 20 жовтня 2024 р. відбулися в Молдові. Одночасно проходив референдум щодо європейської інтеграції Молдови. Пропонувалось закріпити у Конституції Молдови положення про без альтернативність європейської інтеграції. У підсумки голоси за проти цього поділились майже порівну з невеликою перевагою європейських оптимістів. Це надихнуло опозицію до наступальної тактики до другого туру президентських виборів. 3 листопада 2024 р. конкурували чинна президентка М. Санду і колишній генеральний прокурор О. Стояногло. Шальки терезів на користь Санду могли схилити голоси молдовської діаспори із західних країн.
26 жовтня 2024 р. відбулися парламентські вибори в Грузії. Вперше голосування було електронним. Опозиція не визнавала перемогу правлячої партії «Грузинська мрія». Президентка Грузії С. Зурабішвілі закликала до протестів. Кремль демонстрував впевненість, що протести не матимуть успіху. З метою легітимації перемоги партії «Грузинська мрія» Тбілісі відвідав прем’єр-міністр Угорщини В. Орбан. Дестабілізація внутрішньополітичного становища в причорноморських Молдові і Грузії була прогнозованою, але наслідки цього процесу, скоріше за все, будуть негативними для політики Європейського Союзу в цьому регіоні та для українських балтійсько-чорноморських інтересів.
Литва коректує внутрішньополітичний курс
Литва залишається ключовою країною для Міжмор’я/Балто-Чорноморського регіону. Нагадаємо, що Литва є учасницею «Люблінської трійки» (Литва, Польща, Україна). Також Литва відіграє важливу роль для зміцнення стабільності в Балтії, будучи «тилом» для Естонії і Латвії. Водночас, межуючи з Білорусією і Калінінградською областю, Литва має проблему «Сувалкського коридору», який розташований на стику кордонів Польщі, Литви, Калінінградської області. Така стратегічна ситуація визначає консенсус між правлячими та опозиційними партіями Литви щодо зовнішньополітичних пріоритетів. Фактично ця згода була сформована в 1991 році, була підтверджена після вступу Литви до ЄС і НАТО і зберіглася після цього. Тому головною темою конкуренції між литовськими партіями є питання внутрішньої політики.
13 і 27 жовтня 2024 р. в Литві у два тури відбулися парламентські вибори. Після першого туру стало зрозуміло, що перемогли соціал-демократи. Їхня лідерка Вілія Блінкявічюте претендує на посаду прем’єр-міністра. До Сейму пройшли християнські демократи І. Шимоніте, партія «Зоря Німану» Р. Жемайтайтіс (згадана партія близька до європейських ультраправих популістів та декларує ксенофобські та антисемітські настрої). За результатами другого туру партії лівоцентристської коаліції «Соціал-демократи» В. Блінкявічюте, «Заради Литви» С. Скверняліс, «Союз селян і зелених» Р. Карбаускіс здобули 74 з 141 місця в парламенті. Потенційна нова коаліція декларує незмінність зовнішньої політики. Це важливо, зважаючи на ризики дестабілізації становища, зважаючи на «президентську виборчу кампанію» в Білорусі до «виборів президента» 26 січня 2025 року. Стабільність влади Литви може бути визначальною для уникнення або нейтралізації провокацій на литовсько-білоруському кордоні.