Польський президент Анджей Дуда 22-26 червня 2024 року перебував з візитом у Китаї. Це був перший візит глави держав-члена Євросоюзу до Китаю після «резонансного» путінського візиту в Пекін. Така дипломатична активність чітко висвітлює китайську стратегію щодо Євросоюзу та регіону, лідером якого претендує бути Польща. Тільки в першому півріччі поточного року Китай приймав у себе президента Франції Е. Макрона і канцлера ФРН О. Шольца. Зрештою, візит Дуди відбувається синхронно з завершенням перебування в Пекіні міністра економіки ФРН Роберта Хабека, який як пише німецька преса, «зробив останні спроби запобігти торговельній війні між ЄС і КНР». Нагадаємо, що навесні 2024 року китайський лідер Сі Цзінпін відвідав Францію, Угорщину і Сербію. Таким чином, Китай намагається ігнорувати Європейський Союз як суб’єкта міжнародних відносин та розвивати двосторонню взаємодію переважно з країнами-членами Євросоюзу. Аналогічної стратегії щодо Євросоюзу в 2017-2020 роках дотримувалася адміністрація тодішнього президента США Д. Трампа. Оскільки його наступник Джозеф Байден фактично продовжив торговельну війну з Китаєм, Пекін намагається послабити євроатлантичну єдність. Це особливо помітно після заяв ЄС про готовність запровадити додаткові митні збори на електромобілі китайського виробництва.
За цих обставин фактично Сербія, Угорщина стали опорними точками китайського впливу в регіоні Трьох морів (Балтика, Адріатика, Чорне море). Польща розглядається в Пекіні як стримуючий фактор російських амбіцій, особливо після путінських спроб налагодити «стратегічне партнерство» з Північною Кореєю. Відкритим є питання, наскільки таке партнерство Москви і Пхеньяна санкціоновано Пекіном. З одного боку, Китаю вигідно використовувати Північну Корею як джерело постачання зброї Кремлю, адже Пхеньяну не звикати до санкцій. А Китай таким чином руками одних варварів воює з іншими варварами. З іншого боку, Пекіну у даному випадку треба бути обережним, адже Кім Чен Ин надто піднімає ставки у протистоянні з Південною Кореєю, де розміщені американські війська. Нова корейська війна зараз Китаю ні до чого, адже вона неминуче порушить його морські торговельні комунікації.
Натомість російська війна проти України об’єктивно відволікає увагу Заходу від Китаю та вносить сум’яття у європейські та євроатлантичні справи. Крім того, Польщу в Пекіні розглядають як додатковий фактор впливу на позицію ФРН і Франції, зокрема, через механізми «Веймарського трикутника». Китай успішно використовує стратегію «поділяй і володарюй», граючи на егоїстичному бажанні європейських держав злучити китайські інвестиції та вирішувати свої питання з Пекіном автономно, а не в рамках спільної зовнішньої політики Євросоюзу. Це дає можливість Китаю демонструвати країнам Глобального Півдня свої «великі можливості» впливу на Європейський Союз загалом та окремі його держави члени зокрема. Для Китаю критично важливо обійти санкції Євросоюзу, розвиваючи двосторонні відносини з його країнами-членами, сіючи таким чином розбрат в ЄС.
В Пекіні таким чином сподіваються перехопити у Заходу, зокрема, ініціативу щодо організації разом із Саудівською Аравією чергового «саміту миру», який має насправді не зупинити російсько-українську війну, а продовжити її доти, доки Китай вирішуватиме власне стратегічне завдання – сіятиме насіння конфліктів між США та Євросоюзом. Передумови для цього поступово складаються: по-перше, у новому складі Європейського парламенту складно буде погоджувати наднаціональні інтереси ЄС з національними інтересами країн-членів ЄС, по-друге, президентська виборча кампанія у США змушує Вашингтон діяти тактично, а не стратегічно. Неминуча гостра фаза внутрішньополітичного конфлікту у США після виборів 5 листопада 2024 року фактично залишає Китай розпорядником проекту «глобального хаосу», на якому китайські інвестори збиратимуть прибутки, спостерігаючи за боротьбою варварів навколо Піднебесної.