Про План перемоги Зеленського. Що реалістичне і не реалістичне у ньому?

Поки що такий документ не був оприлюднений повністю, але ЗМІ навели окремі інформацію про окремі його політичні складові. Частина такої інформації була у заявах президента В.Зеленського, голови ОП А.Єрмака. При цьому, до цього часу мало відомо про військовому складову «Плану перемоги». Однак, наявної інформації достатньо для перших оцінок. 

1) Запрошення для України в НАТО не може надати ані президент США, ані глава будь-якої іншої держави. 
Запрошення для вступу є результатом консенсусу усіх держав-членів Альянсу, коли всі вони голосують за надання такого запрошення тій чи іншій державі. 
Зараз не варто очікувати якогось дива, бо ніхто не зможе натиснути на Угорщину, щоб вона проголосувала за надання Україні запрошення на вступ до НАТО. Крім Угорщини є ще чимало держав, які не підтримають запрошення: Словаччина, Італія, Німеччина, Франція та деякі інші. 

2) Гарантії від США щодо постійних постачань сучасної зброї.  
Для цього потрібно, щоб конгрес і сенат США ухвалили закон про особливий статус України, який би зобов’язував щороку надавати їй військову допомогу на певну кількість бюджетних коштів. Цього досягти складно, тому що федеральний бюджет затверджується щорічно. Затверджується він складно, бо є заручником внутрішньополітичного протистояння. 
У такій ситуації США можуть гарантувати надання військово-технічної і фінансової допомоги Україні, але не обсяги відповідних бюджетних витрат та не вчасність затвердження таких витрат у конгресі і сенаті.  

3) Надання Україні дозволу на застосування зброї з дальністю більше 200 км для ударів вглиб Росії.  
Можливі часткові позитивні рішення. Але з великою ймовірністю, не буде дозволів на удари на відстань більше 300 км від кордону, а тим більше – по Москві (500 км) та області. 

4) Зі сказаного А.Єрмаком у Нью-Йорку зрозуміло, що Україна просить у західних союзників постачання різноманітних видів озброєнь, військових технологій, а також інвестицій у виготовлення військової техніки і боєприпасів на українських підприємствах. 
Це реалістичний напрям. Це вже частково було підтверджено рішенням про інвестиції в українське військове виробництво, створення спільних виробництв. Також ймовірним є збільшення списку військової технічки, боєприпасів та спорядження в рамках постачань від держав-союзників, а також збільшення обсягів військових постачань. 

5) НАТО загалом або будь-яка держава, яка є членом цього союзу, не зможуть надати такі самі гарантії безпеки, які мають держави-члени Альянсу. Бо це означало б або прийняття України в  НАТО, або руйнівне за своїми наслідками ігнорування такою державою договірних (обов’язкових для виконання) зобов’язань перед іншими союзниками по Альянсу.

 

Володимир Воля - координатор зі стратегічних досліджень Інституту «Інтермаріум»