24 червня 2023 р. Інститут «Інтермаріум» провів онлайн-конференцію на тему: «Україна та Тюркський світ: безпека, політика та економіка». У конференції взяли участь експерти з України, Туреччини та Азербайджану.
Експерти обговорили міждержавні контакти України з тюркськими країнами, зокрема в сфері безпеки та оборони, економіки, торгівлі. Також окрему увагу було приділено політичному діалогу.
В конференції взяли участь: Агіль Рустамзаде – азербайджанський військовий аналітик, експерт у сфері безпеки та оборони, Деніз Берктай – турецький журналіст, експерт зі Східної Європи, Сергій Шабовта – український експерт з питань безпеки, Артур Білоус – народний депутат України третього скликання, експерти Інституту «Інтермаріум» – Володимир Воля, Сергій Чаплигін та директор Інституту «Інтермаріум», кандидат історичних наук Валентин Гайдай.
В першому блоці з теми безпеки та військово-технічної співпраці виступили: Агіль Рустамзаде, Деніз Берктай та Сергій Шабовта.

«На сьогодні немає чіткого розуміння, як закінчиться російсько-українська війна. Можна прогнозувати два основних сценарії, за якими ця війна може закінчитися і зазначити перспективи, відносно цих двох сценаріїв. Перший – небажаний, це шлях Мінська-3, тобто на якомусь етапі війна зупиниться, перейде в політичну площину, площину політичного врегулювання.
Давайте розглянемо архітектуру безпеки країн Чорноморського регіону в цій перспективі. Незалежно від наслідків російсько-української війни, на Кавказі склався турецько-азербайджанський тандем, в якому шукає своє місце також і Грузія. Сценарій переходу війни в політичну площину відіб’ється й на цілісності Тюркського світу та на системі регіональної безпеки країн Центральної Азії. Казахстан, Узбекистан, Киргизія, Туркменістан – це країни з традиційним російським впливом, з традиційною проросійською політичною елітою. З цих країн найбільш активно намагається вийти на шлях своєї національної самосвідомості Казахстан.
Однозначно, буде сформовано блок в Південному Кавказі – це Туреччина, Грузія та Азербайджан. Зі зміною політичної парадигми в Грузії цей блок зможе допомагати Україні як в гуманітарній сфері, так і в сфері безпеки та оборони та посилить безпеку в чорноморському басейні. Проте все це буде залежати не лиже від наслідків війни, а й від того, чи стане Україна членом ЄС та НАТО. Якщо ви доєднаєтесь до цих об’єднань, то ви будете в європейській парадигмі, яка негативно відноситься як до Туреччини, так і до всього мусульманського світу. Це буде певною мірою гальмувати наші контакти, наше партнерство, співпрацю в сфері безпеки.
Але якщо, після війни, Україна буде створювати Блок з такими країнами, як Польща, країни Балтії, це – «нова Європа» і з цими країнами в Туреччини чи Азербайджану ніколи не було непорозумінь. Тому, якщо говорити про умовну Річ Посполиту, Південний Кавказ та Чорноморський басейн, то в такому випадку в цих союзів можуть бути непогані перспективи не лише в плані співробітництва в сфері безпеки, а й, наприклад, в економіці.
Перейдемо до другого сценарію завершення війни в Україні.
Україна перемагає в цій війні і в Росії починається югославський сценарій, коли частина суб’єктів вийде зі складу РФ. В такому випадку буде формування повноцінного Тюркського світу, який буде будувати свою систему безпеки. І, очевидно, будуть домовленості з Україною про безпекові гарантії щодо залишків Російської Федерації. Тому що її територія, з залишками державності або без залишків державності, повинна знаходитися під контролем. І в цьому випадку наша співпраця стає більш реальною не лише у сфері безпеки. Розпад такої держави, як Росія призведе й до зростання товарообігу між нашими країнами.
Після формування Тюркського світу, цілком реальна його співпраця з Україною та умовною Річчу Посполитою. В цих країн – України, Польщі, Туреччини, Азербайджану є власний ВПК. Сучасна зброя – дуже дорога річ і краще її виготовляти в кооперації. Дуже хорошим вектором, на мій погляд, є діяльність турецької компанії «Baykar Makina» в Україні. Також, Азербайджан надав Україні близько 10 млн дол. допомоги, зокрема ми не відкидаємо можливості поділитись з Україною протимінними технологіями – це наземні дрони, це повітряні дрони тощо. Азербайджан зібрав та акумулював у себе низку напрацювань щодо протимінного озброєння і це є актуальним для України.
Єдине, що може гальмувати співпрацю України з Туреччиною, Азербайджаном, Казахстаном та іншими країнами регіону – це її вступ до Євросоюзу, тому що ЄС бачить Тюркський світ своїм конкурентом. Але є, умовно, «нова» і «стара» Європа. Нова – це умовна Річ Посполита (Польща, країни Балтії). Тому, якщо Україна буде вибудовувати більш тісні відносини з цією частиною Європи, то і відносини з Тюркським світом будуть тіснішими».
Щодо військової співпраці з окремими тюркськими країнами:
«Після війни Україна буде в сфері інтересів США, вона буде мати озброєння з США, таким чином, Україна матиме обмежені можливості закупляти озброєння в інших країн, в тому числі, це стосується й Азербайджану. Навряд чи ми з Україною зможемо співпрацювати у великих оборонних проектах, хоча наша співпраця у цьому секторі вже почалася. Турецька оборонна промисловість вже співпрацює з українською оборонною промисловістю і ця співпраця буде поглиблюватись, зокрема, у військово-морському напрямку та у виробництві дронів.
Повторюся, після війни в України буде велика кількість західної зброї – європейської, американської, але зв’язки та співпраця України з Туреччиною, України з Азербайджаном у військовій сфері буде продовжуватись. Наприклад, в України є напрацювання по гіперзвуковій зброї, розробка балістичних ракет («Грім-2»), це – перспективна зброя, напрацювання по якій треба продовжувати».

«Україна, безумовно, буде розвивати всебічні відносини з країнами Тюркського світу, але розраховувати на союзницькі відносини з Тюркським світом – не реально, хоча б тому, що немає такого єдиного союзу, як Тюркський світ. Немає такого військового блоку, немає такого економічного блоку і т.д. І ці країни, які входять в концепцію Тюркського світу, мають різні пріоритети. Дійсно, Туреччина є лідируючою країною серед згадуваних країн, але вона не має такої економічної, політичної та військової міцності, щоб вважатися регіональним лідером.
Перед тим, як говорити про Тюркський світ було б корисно його порівняти з умовним слов’янським світом. Слов’янський світ не є однорідним. Частина слов’янських країн є католицькими, частина – православними. Ще є боснійці, які сповідують іслам. Окрім цього, як ми знаємо, в історії багатьох слов’янських народів були війни та конфлікти. Був конфлікт на Балканах і зараз ще досі зберігається ворожнеча між, наприклад, хорватами та сербами або сербами і боснійцями. Близько 450 років тому Україна мала конфлікт з Польщею. І найяскравіший приклад, це – нинішня війна Росії проти України. Про Тюркський світ такого не можна сказати, він більше одноманітний і таких протистоянь між його народами, принаймні за 500 останніх років не було. Але це не дає підстави говорити, що між країнами Тюркського світу все однозначно. Наприклад, коли ми говоримо про слов’янський світ, то в ХІХ ст. Росія хотіла бути лідером серед слов’янських країн і обстоювала ідею панславізму. Щодо Туреччини такого сказати не можна. Окрім цього, Османська імперія загалом дивилась на Захід, в той час, як Центральна Азія більше тяжіла до Сходу. Між османськими турками та тюркськими народами Центральної Азії був Іран, Каспійське море, а потім ці території захопила Росія. На той час у народів Центральної Азії ще не було національної самосвідомості і тому Росія відносно легко змогла їх поневолити.
Ще можна зазначити, що серед тюркських країн є одна невизнана – це Турецька Республіка Північного Кіпру і її незалежність не визнала жодна інша країна Тюркського світу. У багатьох країн Тюркського світу досі зберігаються нормальні відносини з Росією, Центральна Азія балансує між Китаєм та Росією. Все це говорить про те, що Тюркський світ неодноманітний і процес зближення між окремими країнами буде тривати суттєвий час.
Щодо можливого розпаду Росії і як наслідок зближення країн Тюркського світу, Деніз Берктай зазначив наступне:
«Розпад Росії може збільшити шанси на створення повноцінного Тюркського світу, але таке об’єднання зіштовхнеться з конкуренцією з Китаєм. Також такий сильний союз буде невигідний Заходу, адже мова йде про дуже велику зону – від Егейського моря – до Китаю. Тому, на сьогодні уявити такий союз доволі складно і Росія, як ми бачимо, не єдина в цьому перешкода. Турецькі політики часто говорять, що Туреччина могла б зберегти діалог з народами, які колись входили до Османської імперії, як Британія зберігає зараз відносини зі своїми колишніми колоніями через Співдружність націй або, як Росія намагалась зберегти зв’язки з пострадянськими країнами. Але далі розмов ця справа не рухається. Тому, ще раз підкреслюю, на сьогодні ще рано говорити про можливий союз на основі Тюркського світу».

«Що показала нинішня війна? Вона показала, що ті інституційні рішення, які створив Захід, в нинішніх умовах виявились недієздатними. Недієздатними в тому сенсі, що вони не створили інструментів – економічних, політичних, які б могли протистояти такому агресору, як Росія. Тенденція нашої розмови говорить про те, що в нинішніх умовах в згадуваних регіонах буде йти пошук нових альтернативних моделей безпеки. Незадоволеність НАТО також не нова. Можна згадати, як президент Франції Е. Макрон в розмовах з колишнім канцлером ФРН А. Меркель піднімав питання про створення певної альтернативи НАТО, тому що вони розуміли, що НАТО буде інструментом американського впливу, а захист національних інтересів окремих країн буде другорядним. Тому наша дискусія щодо системи колективної безпеки є вкрай актуальною.
З іншого боку, ми бачимо тенденцію, яка визначає позицію Туреччини – лишатися провідним гравцем в регіоні, в тому числі, в військовому плані, підсилювати своє становище. В певному значенні це вигідно й США, оскільки Туреччина – член НАТО. Треба звернути увагу на таку дуалістичну позицію Туреччини – з одного боку вона має власні інтереси, з іншого її авторитет підкріплений авторитетом країни-члена НАТО.
Окремо слід зазначити, що згідно з конвенцією Монтре, Туреччина контролює протоки Босфор і Дарданелли і цей фактор визначає безпеку в акваторії Чорного моря, що є важливим для України вже зараз».
Щодо іноземної зброї в Україні С. Шабовта зауважив: «Умови, за якими ми отримали західну зброю, рамки її застосування є доволі жорсткими. І, навіть, якщо після війни у нас буде надлишок того чи іншого озброєння, його застосування та експлуатація буде жорстко регламентуватися. Очевидно, ви чули в кулуарах НАТО, що озброєна і сильна Україна, яка навчилася воювати, потенційно не є безпечною для самої Європи. Тому, нам треба навчитися бути в цьому балансі – з НАТО, але й спираючись в тому числі на можливі союзницькі відносини з країнами Тюркського світу».