10 серпня 2024 року Інститут «Інтермаріум» провів онлайн-конференцію на тему: «Перспективи російсько-української війни у 2 півріччі 2024 р. та виклики для України, Росії та світу». У конференції взяли участь провідні українські експерти та науковці: Ігор Чаленко, Андрій Мартинов, Микола Волгов, Олег Постернак, Володимир Воля. Модератором онлайн-конференції був директор Інституту «Інтермаріум» Валентин Гайдай.

Доповідачі обговорили актуальні теми, що стосуються ходу російсько-української війни, політичної ситуації в США напередодні президентських виборів, у Західній Європі, обговорили інші цікаві та унікальні теми, як, наприклад, конфліктогенні тенденції на Північно-Західному Кавказі. Експерти спробували спрогнозувати подальший розвиток президентської кампанії в США, розстановку політичних сил у провідних країнах Західної Європи, хід війн російсько-української війни.

Першим виступив політолог Ігор Чаленко. Його доповідь стосувалася впливу американської виборчої кампанії на трек з досягнення миру в Україні. Зокрема, Ігор Чаленко зазначив:

Сполучені Штати Америки лишаються ключовим партнером України у відсічі збройній агресії.

Станом на сьогодні нашій державі, за підрахунками Інституту світової економіки Кільського Університету, пряма допомога США сягнула понад 82 млрд доларів, із яких 56 млрд доларів – пряма військова допомога. Водночас, за іншими підрахунками (Інститут Катона), разом із квітневим бюджетним пакетом в понад 60 млрд доларів. до кінця року Україна загалом отримає допомоги на суму близько 175 млрд доларів (прямої та опосередкованої). Таким чином Україна до кінця другого півріччя 2024 року має зрозумілу політику підтримки США на ниві військового треку та соціально-економічного.

Водночас Штати перебувають в активній фазі виборчої кампанії Президента, повного складу Палати Представників, а також довиборів в Сенат. Вибори в США завжди мають глобальні наслідки, і цього разу вони можуть суттєво вплинути на наш шлях до миру.

Здебільшого побутує горизонт прогнозування з початку 2025 року. Узагальнено пропонується два основні сценарії розвитку подій. Перший – перемога Камали Харріс у парі з Тімом Волцом з Міннесоти. У цьому випадку підтримка України, згідно із поширеним баченням, залишиться на високому рівні або навіть збільшиться. До того ж демократична партія традиційно підтримує Україну в її боротьбі за суверенітет і територіальну цілісність.

Другий сценарій – перемога Дональда Трампа разом із Джей Ді Венсом, які дотримуються ізоляціоністських поглядів. У цьому випадку класично очікується, що підтримка України може значно знизитися. Трамп вже заявляв про намір завершити війну за 24 години. Його слова у західних ЗМІ трактуються як примус України на поступки.

Втім, подібне прогнозування несе у собі фльор передвиборчої боротьби із міфологізацією кандидатів та їхніх кроків у разі перемоги.

В незалежності від президентського вибору американського народу США поступово зменшуватимуть навантаження на власний бюджет у частині підтримки України. Це вже запрограмовано рішеннями G7 про кредитування України на 50 млрд доларів, а також запуск операції НАТО з підготовки та надання допомоги Україні.

Водночас доля мирного треку буде визначатись саме під час другого півріччя 2024 року.

Україна напрацьовує з партнерами, зокрема і з США, мирний план, який буде представлено в листопаді. У його основі Українська формула миру, особливо 3 пункти про ядерну і продовольчу безпеку, а також гуманітарний блок, обговорені в Швейцарії. Додатково ця пропозиція міститиме у собі результати консультацій в рамках човникової дипломатії по всьому світу. Вбачається, що нинішня адміністрація Байдена може використати ці напрацювання для підготовчої роботи з подальших мирних перемовин на Другому Глобальному саміті миру та інших форматах. Дані напрацювання у разі перемоги Харріс на виборах, перейдуть їй у спадок для подальшої реалізації в 2025 році.

Натомість перемога Трампа може спричинити часткове перезавантаження мирного треку, зробивши наголос не на нормативно-інституційний, а особистісний формат впровадження. Трамп вірить у силу особистих контактів між лідерами держав для вирішення складних ситуацій. Натомість Російська Федерація покладає надію, що у такому разі зможе нав’язати вигідні Кремлю перемовні умови. Подібні очікування не мають логічних підстав і несуть у собі значну частину помилковості. Навіть на нинішньому етапі Трампу з командою доводиться видозмінювати позиціонування щодо України (дзвінок Трампа Зеленському, оцінка Трампом російських умов як неприйняті, слова Венса про необхідність досягнення «прийнятного миру» тощо).

Загалом Україна має використати виборче протистояння серед обох таборів у Сполучених Штатах для просування проукраїнського бачення деескалації. Не втручаючись у виборчий процес наратив про необхідність підтримки України потрібно масштабувати серед двопартійної еліти США. Водночас Києву необхідно паралельно посилювати геополітичну диверсифікацію, зокрема укріплюючи співпрацю з Європою в різних форматах, для прикладу, Тримор’я. Адже визначальний внесок у підтримку України в подальшому здійснюватиме саме європейська частина світу.

Після Ігоря Чаленка слово для доповіді було надано Андрію Мартинову – доктору історичних наук, експерту Інституту «Інтермаріум».

Андрій Мартинов у своїй доповіді наголосив на ризиках відсутності підтримки України в контексті виборів у низці країн Західної Європи. Поміж іншого Андрій Мартинов зазначив:

Низка дострокових парламентських виборів у ключових країнах Європи, невизначеність з кандидатурою Байдена як кандидата на президентських виборах в США, створюють додаткову ризиковану тенденцію щодо незмінності курсу коаліції демократичних держав, яка з 24 лютого 2022 року працювала з перемінним успіхом на підтримку України у нейтралізації російської агресії.

Звичайно, можна сперечатися, наскільки ефективною є «стратегія невизначеності» заходу щодо перемоги України у війні. Україні дорого коштує політика «тільки недопущення перемоги» РФ. Скоріше за все, можна очікувати, що зазначена стратегія може стати тільки ще більше явною.

Маємо суперечливу ситуацію з середньостроковою підтримкою України. 3 липня 2024 року відбулася інавгурація нового уряду Нідерландів, де коаліцію очолив колишній шеф зовнішньої розвідки цієї країни Дірк Стоф. Він заявив про готовність продовжити допомогу Україні, до якої помітно доклався його попередник, а з 1 жовтня 2024 року новий генеральний секретар НАТО Марк Рютте. На фініші виборчої кампанії до другого туру парламентських виборів у Франції (7 липня 2024 року) Марін Ле Пен обурилась коментарем російських дипломатів, які назвали голосування за неї «запитом на повернення Франції суверенітету та відмови від диктату США». Очікуваний новий прем’єр-міністр Франції лідер «Національного об’єднання» Жордан Борделла під час виборчої кампанії заявляв про припинення передачі Україні французьких ракет, здатних бити вглиб російської території. Але зрозуміло, що новий уряд Франції не підтримуватиме ініціатив президента Е. Макрона щодо гіпотетичного направлення французьких військ в Україну.

Дострокові вибори 4 липня 2024 року у Великій Британії очікувано виграли лейбористи на чолі з Кіром Стермером. Він зазначає, що продовжить допомогу Україні, але поразка консерваторів на чолі з Ріші Сунаком відклала вирішення питання обіцяного торі відновлення загального військового обов’язку у Великій Британії. Зрозуміло, що лейбористам волею-неволею доведеться зайнятись зміцненням збройних сил Британії, причому як військово-морських, так і сухопутних. Адже навіть аргентинський правий популіст президент Хав’єр Мілей, зважаючи на дефіцит бажаючих служити у королівських військово-морських силах Британії, вже наважується кидати виклик Лондону щодо статусу Фолклендських островів.

Зрозуміло, що новий британський уряд, так само як і новий французький уряд, будуть вимушені модернізувати власні збройні сили та відновлювати співпрацю у європейському форматі союзників по НАТО. Імперативність цього вимагається, зокрема, невизначеністю із результатом президентських виборів у США 5 листопада 2024 року. Байден, попри заклики відмовитись від балотування після програшу дебатів 27 червня, оголосив про намір боротися до кінця. Але Трамп вже не приховує, що «після перемоги» має намір поставити на комерційну основу виконання американських гарантій безпеки європейським партнерам по НАТО. Зважаючи на ці тенденції, можна очікувати на чергові непрості дебати щодо державного бюджету США на 2025 рік, де республіканці можуть не передбачати навіть нинішнього рівня підтримки України. Це ставить гостро питання здатності Євросоюзу компенсувати дефіцит американської допомоги Україні. Досвід першої половини 2024 року, коли республіканці блокували допомогу Україні, не дають підстав для надмірного оптимізму щодо здатності ЄС одночасно вирішувати питання заміни американської допомоги Україні та збільшення власних видатків на оборону.

Російська пропаганда вже святкує очікувану корекцію рівня західної підтримки України та народження в муках нового світового порядку. Можливим запереченням цієї тенденції може бути вашингтонський саміт НАТО 11-12 липня 2024 року, коли Україна отримає централізований контроль альянсу за ритмом та обсягами воєнної допомоги, що розглядається як вибудовування «інституційного мосту» для просування України в НАТО.

Доповідь політичного консультанта Миколи Волгова була присвячена унікальній та мало вивченій темі відродження кубанського козацтва в Краснодарському краї Росії.

Експерт в своєму виступі наголосив:

В Краснодарському краї активно ведеться «закозачення». Як керований процес формування локальної ідентичності. Але воно не виходить за рамки дозволеного імперського світогляду та дискурсу. Москва формує кишенькове Кубанське Козацьке Військо, як інструмент сучасного імперства. Це досягається через вільне перекручення історичної пам’яті навіть щодо його найбільш трагічних сторінок. А також через ідеологічну обробку молоді та створення комфортних умов для адміністративно-керівних еліт регіону.

Він відбувається за активної підтримки крайової адміністрації. Безпосередньо цим питанням опікується отаман «ККВ» О. Власов, який обіймає посаду віцегубернатора краю. Проте в інших регіонах, що історично входили до Кубанської області ці процеси або не відбуваються, або носять поміркований і не такий всеосяжний характер.

Ідеологічними стовпами «закозачення» є міфи про «вдячність та вірність російській імперії», «про Велику Перемогу» та «СВО». Вони формують зручну для Москви картинку світу козаків, де вони одночасно є сторожовими псами імперії та бойовим авангардом «русского мира».

На засіданні Ради отаманів Всеросійського козацького товариства отаман «ККВ» О. Власов заявив, що Союз козацької молоді Кубані налічує більш за 118,5 тисяч учасників руху.

Про керівну роль Москви у репресіях проти кубанців керівники краю воліють не згадувати, аби не руйнувати створену російською пропагандою картинку світу земляків-сучасників.

Теж саме стосується й кубанського українства. Яке зводиться до етнографічно-фольклорних проявів. Тут флагманом «шароварщини» стає Державний академічний Кубанський козачий хор під керівництвом вірного путініста  Віктора Захарченка. 50-річчя творчої діяльності якого на посаді художнього керівника та головного диригента було широко відзначено на найвищому крайовому рівні. Тим самим вшановуючи його внесок у перетворення славетного творчого колективу на пропагандистський інструмент.

На Кубані формується потужний регіональний мілітарний кластер. Його підвалини – казенна промосковська козацька ідеологія, матеріальні заохочення та «покозачення» за територіальною ознакою. Жодної хоч якось визначної події в житті військових частин розташованих у Краснодарському краї не освятиться без віцегубернатора Краснодарського краю, кремлівського отамана «Кубанського козачого війська» О. Власова. Своєю присутністю він покликаний уособлювати належність будь-яких людей в одностроях до козацької військової традиції.

Микола Волгов робить наступні висновки з цього питання:

Проте цей процес несе в собі значні ризики та конфліктогенні фактори, якими Україна зобов’язана скористатися. «Заказачення» стане загрожувати імперській цілісності в той час, коли у ньому почнуть проявлятися наступні риси:

1. Політизація. У вигляді голосування козаків лише за «своїх», вимог розширення квот у партійних списках, створення політичної партії. Збільшення впливу козацьких організацій на рішення відповідних органів влади.
2. Шовінізм. Як привілейована верства козацтво Кубані збільшить рівень агресії до представників інших етносів та мігрантів з інших російських регіонів.
3. Створення та легалізація козацької силової структури. Вона стане інструментом вирішення економічних, етнічних, інших суперечок та зумовить зростання апетитів місцевих еліт.
4. Пошук себе в наявній системі стосунків федерального центру та регіонів та бажання її змінити. Зростання самосвідомості, що спиратиметься на широку ресурсну базу, призведе до необхідності переналаштування стосунків як з центральною владою, так із сусідніми з Краснодарським краєм суб’єктами. Насамперед під приводом збирання історичних земель ККВ та захисту інтересів козаків, що там мешкають.

Наступною була доповідь політтехнолога Олега Постернака. Він, як й Ігор Чаленко зачепив тему президентських виборів в США. Конкретно Олег Постернак в своїй доповіді говорив про т. зв. електоральну «civil war» у США:

Стратегія Дональда Трампа.

Ставка робиться на білих американців передмісць і містечок, що знаходяться в стані індустріального ресентименту; особливо на консервативні групи, схильні до зовнішньополітичного ізоляціонізму, економічного протекціонізму, фрустрації і конспірологічного мислення, це, переважно, релігійне населення, нетолерантне до мігрантів, права на аборти, гендерної рівноправності та сексуальних меншин. 

У 2016 році перемога Трампа за свідченнями видання Politico, перемога Трампа стала «помстою сільського виборця», який ненавидить істеблішмент (звідси і гасло «осушити вашингтонське болото»).

Фокус кампанії Трампа – економіка та міграція. Його економічні успіхи часів першого президентства. Це вже не ситуація 2016 року, коли налякані Хіларі Клінтон виборці всерйоз думали переїжджати в Канаду у випадку перемоги Трампа, ридали на мітингах, громили вітрини на антитрамповських мітингах. Трампу зараз потрібні «хиткі штати».

Жорстко бити по Камалі Гарріс для фіксаціїї загроз і страхів, пов’язаних з її приходом на посаду Президента. Трамп накинувся на неї через расу, інтелект та сміх. Інформація про підвищення рейтингів Камали потрібна штабу Трампа для  того, щоб тримати в електоральному тонусі та заряді свого виборця, який може подумати, що перемога Трампа вже в руках. Трамп б’є Камалу по тому, що вона слабка і ніяк себе не проявила. Що вона програла президентський старт у 2020 році. В мережі Truth Social він назвав її «кривою камалою», «тупою» з «низьким IQ» і браком «розумових здібностей». Але, одна справа бити по Хіларі Клінтон (Трамп називав її «огидною жінкою»), яка вже мала великий антирейтинг, а інша справа – бити по Гарріс, у якій напів «медовий місяць» з електоратом.

Проблеми кампанії Трампа:

1. Пробуксовування кампанії через втрату першості у порядку денному після замаху на Трампа. Відбувся різкий зсув в президентській гонці у бік Камали Гарріс, що змусило його зайняти оборонну позицію. Зараз Дональд намагається відновити наступальну стратегію і динаміку, бажаючи епатажними заявами попасти в тренди обговорень і уваги соціальних медіа.
2. Зосередженість на культурних війнах робить неможливим електоральне розширення. Після замаху Трамп запропонував гасло «Об’єднаємо Америку!» як вдалу рамку для перепозиціонування з акцентом на розширення. Однак, після появи Гарріс – він знову скотився у своє звичне амплуа. Демократам вигідно, щоб кандидат від республіканців копався у своєму болоті і не виглядав адекватним і помірним.
3. Трамп певною мірою досяг у електоральному розширенні певного насичення. Замах дійсно йому добавив. Однак, його нинішня кількість виборців, які готові за нього проголосувати - це стеля. Її достатньо, щоб виграти, але у Байдена, а не у Гарріс. Трампу конче необхідно отримати незалежних виборців, виборців-республіканців, яких він відлякує (наприклад, електорат Гейлі), виборців, які не планують йти на дільниці.

Ризики кампанії Трампа:

1. Головний ризик Трампа – явка його ядерного електорату. Трампу потрібні максимально всі голоси білих американців як повітря. За свідченням псефологів, мінімум 58% їх голосів. І у нього зараз «біла межа». Трамп в 2020 році програв 7 мільйонів голосів у порівнянні із 2016 р. Тому найкращий вихід для нього – набити явку. В 2016 р. він виграв за рахунок того, що саме його виборець прийшов, а Клінтон – не дійшов. Явка взагалі склала 55,7%. Перевагою Трампа є те, що в президентській кампанії це завжди референдум по діючому президенту. Тому Трамп повинен максимально зв’язати Гарріс з Байденом. А Гарріс потрібно максимально відв’язатись від негативної спадщини Байдена.
2. Поштове голосування. У США значна частина виборців голосують не у день виборів, а наперед поштою. Історично склалося, що поштою схильні голосувати виборці Демократичної партії, тобто суперники Трампа.
3. Помилки Трампа, пов’язані з його ексцентричною особистістю. В інтерв’ю Національній асоціації чорношкірих журналістів він заявив щодо гарріс: «Я не знав, що вона чорна, доки кілька років тому вона не стала чорною. І тепер вона хоче, щоб її знали як чорну». Ще одну помилку він зробив під час виступу на зборах консервативних християн. Він заявив, що їм не прийдеться голосувати знову через чотири роки. 

Стратегія Камали Гарріс.

Базовий сигнал виборцю, який буде виходити від компанії Камали буде полягати у тому, що вона є безпечним вибором. Поміркованим, респектабельним, відповідальним вибором. Задача технологів – дати розуміння, що Камала – це компетентна бізнес-вумен топ-рівня. Це помітно в її жіночих костюмах.

Ставка робиться на чотири групи: афроамериканці (колір шкіри), латиноамериканці (походження батька з Ямайки), жінки (борець проти заборони абортів), молодь (жваві танці, мемплекс в соцмережах, реєстрація в тік-ток). На даному етапі динаміка Камали в цих групах має поступово висхідний характер. Помітно, що Гарріс піднімає ентузіазм серед виборців з числа меншостей, однак саме цей факт може блокувати перспективи розширення за рахунок білих американців, які зосереджені на економічному порядку денному. 

Ще одна група виборців, на які може розраховувати Гарріс – «подвійні ненависники». Це ті, хто негативно ставився як до Байдена, так і до Трампа. З виходом на авансцену Гарріс, у них з’явилась альтернатива.

Фокус кампанії демократів: цінності. Насувається катастрофа – перемога Трампа, яка загрожує демократії та свободі. Це може бути упаковано у меседж-бокс Камали: «Саме я більше схожа на Америку, ніж Трамп». Зрозуміло, що Гарріс буде територіально фокусуватись на Голубій стіні. Гарріс потрібна ціннісна електоральна війна. Як тут не згадати фільм, який нещодавно вийшов на екрани «Civil War», який моделює нову громадянську війну в США.

У демократів помітні сподівання на ефект множника голосів через номінацію віце-президента. Майбутній кандидат у віце від демократів має бути більш поміркованим, білим і відчутно мужнім. Це дозволить «змазати» бар’єри для голосування за жінку з небілою ідентифікацією.  

Проблеми кампанії Камали Гарріс:

1. Відсутнє ясне і чітке електоральне «зображення» Камали. Вона в цілому електорабельна і мотивована довести, що не є слабкою і посередньою, як вважали, до речі, деякі демократи, але тим не менш часу дуже мало. У виборців немає ясного розуміння, яке її бачення економічних процесів? Як вона буде приборкувати інфляцію? Так само як і Байден?
2. Звідси актуальним залишається питання, чи зможе Гарріс «взяти» електоральне поле білих виборців – представників робітничого класу та профспілок в Мічігані, Вісконсині, Пенсільванії, як це у свій час вдалось Байдену. Гарріс не має за собою бекграунду економікоцентричного кандидата, а однією риторикою про захист права на аборт не перекрити очікування цього контингенту виборців.
3. Гарріс потрібно подолати велике упередження виборців щодо можливості обрання на посаду Президента жінки. США ніколи не очолювала жінка. Республіканці могли б в якості мінусової технології використати меседж про те, що саме раса та стать віце-президента допомогли їй, а не компетенція та інтелект. Трамп може додатково підсилити свою перевагу меседжем, що у свій перший президентський термін жінки відчули більшу економічну підтримку. Якщо чорношкірі та латиноамериканські жінки підтримають Гарріс, то окреме питання, за кого підуть білі жінки. У 2016 р. опитування показувало, що білі жінки віддавали перевагу Трампу у порівнянні з Клінтон.

Ризики кампанії Гарріс:

1. Кампанія спуститься до косплею кампанії Обами у 2008 та 2012 роках, коли акцент буде робитись на кольоровому населення та лівопрогресивному електораті. Але, Обама обирався у ситуації постстресу після 2001 року та антитерористичних війн Буша-молодшого, де був запит на внутрішньополітичну стабілізацію, мінімізацію зовнішньополітичної агресивності. Зараз ситуація інша, адже США за часів Байдена втратила свої позиції (вивід військ з Афганістану, нахабний напад Росії на Україну, прямі удари Ірану проти Ізраїлю). Існує запит на сильну імперську Америку. І цей запит більше узгоджуються із персоною Трампа з його «Make America Great Again», ніж з Гарріс.
2. Гарріс буде важко відбудуватись від спадщини Байдена та його провалів. Трамп буде вдало пристібати до Камали ярлик «цариці кордонів», оскільки вона на старті правління Байдена була призначена координатором вирішення міграційної проблеми. Тому Гарріс буде пробувати сформувати перелік власних ініціатив, щоб вийти з тіні Байдена. Наприклад, щодо дошкільної освіти та догляду за літніми людьми. Ці теми прямо не асоціюються з Байденом. Разом з тим, їй важливо приписати найбільш важливі успіхи байдена: скорочення дитячої бідності на 20% за рахунок дитячого податкового кредиту, програма інвестицій у відновлювані джерела енергії, інфраструктурний проєкт тощо.
3. Певною проблемою для Гарріс є Роберт Кеннеді-молодший, який перетягує частину голосів профспілкових виборців, особливо з середовища робітничого класу промислового Середнього Заходу.

Заключною була доповідь Володимира Волі – координатора зі стратегічних досліджень Інституту «Інтермаріум»: «Як розвиватиметься військово-політична ситуація в Росії та Україні до кінця 2024 року».

Володимир Воля зазначив:

Я б назвав головною подією цього року, те, що Путін почав усвідомлювати загрозу і небезпеку для себе, від того, як розвивається військова ситуація і що відбувається з фінансами в самій Росії, з економікою, з резервами тощо. Всі ці історії, що санкції не діють – виявились міфом. Путін почав сам контролювати куди йдуть бюджетні кошти, яка ситуація з оборонним сектором, саме тому він прийняв відповідні кадрові рішення – Бєлоусова назначили головним «рахувальником» коштів армії РФ та головним «вичищальником» корупції в міністерстві оборони РФ. Тобто ми бачимо, що Путін, який ще восени минулого року намагався зберігати браваду, тепер вже сам займається підрахунком витрат на війну і, фактично, не довіряє нікому.

Безумовно, зменшуються й ресурси на війну, передусім – запаси військової техніки – про це свідчать дані аналітиків, які ретельно досліджують ситуацію на фронті, аналізують фото та відеоматеріали підбитої та знищеної техніки тощо. Також можна зробити висновок, що російський ВПК не може якісно масштабувати виробництво, щоб поки існуюча перевага в техніці та озброєнні зберігалася. Фінансові ресурси здебільшого спрямовуються на війну та також вичерпуються. Йде колосальне навантаження як на федеральний бюджет, так і на місцеві бюджети, оскільки кількість контрактників зменшується, а нових солдат мотивують та стимулюють більшими виплатами. Тому, не виключено, що Путіну доведеться оголошувати чергову часткову мобілізацію.

Деструктивні процеси в Росії призводять до того, що російська економіка не може виготовляти багато того, що потрібно для внутрішнього ринку, демонструє свою залежність від імпорту, який також значно ускладнився через нові санкції з боку США, які дедалі частіше підтримує Китай, наприклад, ускладнюючи транзакції на закупівлю сільгосппродукції, дедалі частіше відмовляє в кредитах, спостерігаються складнощі з розрахунками тощо. Чим на сьогодні є російський ВВП? Це, по суті, перекладання коштів з федерального бюджету до ВПК, це вливання шалених коштів у кишені контрактників, це – перегрів економіки та провокування інфляції, про що вже прямо говорять російські чиновники. Таким чином, Росія витрачає все більше, а заробляє все менше.

Психологічний аспект. В Росії збільшується втома від війни. Російська імперія впала не стільки через економічне виснаження, скільки через моральну втому. Так і зараз – у російських солдат та російського суспільства назріває втома від війни. Росіяни йдуть на війну за грошима й отримавши їх прагнуть лишитися живими та витрачати зароблені гроші. Але це не працює, оскільки втрати російської армії колосальні й Путін не планує зараз закінчувати війну. Окрім цього, війна дедалі більше та масштабніше приходить на територію Росії. За 2,5 роки війни Україна продемонструвала, що, принаймні, в європейській частині Росії мало що є недосяжним для української зброї. З ситуацією, яка зараз розвивається в Курській області, можна зробити мінімум один чіткий висновок, що ця операція є сильним психологічним ударом по російському суспільству: Росія є уразливою, Росія не може захистити свою територію, росіяни будуть страждати і влада їм не допоможе.

24 серпня виповниться 2,5 роки війни. Росія й досі не досягла стратегічних успіхів, проте, сама війна вже прийшла в саму Росію. Тому в російського обивателя може виникнути логічне запитання: «що далі і скільки ця війна ще триватиме?». Це, безумовно, деморалізує російське суспільство.

Ще одним з дестабілізуючих факторів, який визріває у РФ є конфлікт в міжнаціональних відносинах. Ми бачимо, що набирає обертів фактор ісламського радикалізму. Це яскраво видно по ситуації в Дагестані.

На мою думку, протистояння з мусульманською громадою є найбільшою загрозою для цілісності Росії. Кадиров поки що демонструє лояльність до Кремля, але ми бачимо, що процеси на Північному Кавказі не контролюються ФСБ, не контролюються центральною владою в Москві. Ми бачимо тенденцію до створення, по суті, національних протоармій на прикладі того ж Північно-Західного Кавказу та кубанців. Окрім цього, після терактів в Москві цього року ми бачимо нову хвилю національної нетерпимості росіян відносно вихідців с Центральної Азії, які, до речі, є основними трудовими ресурсами для російської економіки.

За великим рахунком, в кінці року перед Путіним буде така картина: зовнішня торгівля впала, прибутки зменшились, значні кошти були витрачено на військову кампанію, а суттєвих результатів немає, три роки війни минуло, але що далі? Це буде свідченням програшу Росії, прорахунків російської влади. На все це буде навантажуватись втома російського суспільства та розчарування діями Путіна.

Відео конференції можна переглянути тут.