1) Іран ще у 2022 році передав Росії безпілотники, які є частково іранськими, і мають переважну більшість компонентів походженням з інших країн (у т. ч. західних). Ймовірно, що у розібраному вигляді, а збирали їх вже на російській території.
На відміну від них балістичні ракети не можна назвати таким суцільним гібридом. Балістичні ракети будуть ідентифіковані як саме іранська продукція. І такі ракети є більш потужною зброю, аніж безпілотними.
2) Ізраїль займає нейтральну позицію по відношенню до війни РФ проти України, щоб не зруйнувати нейтралітет Москви по відношенню до ірансько-ізраїльських відносин. Щоб не провокувати Путіна до передачі Тегерану технологій чи зброї, яка підвищить військовий потенціал Ірану і змінить баланс сил на Близькому та Середньому Сході на його користь.
До речі, є ознаки, що такі міркування є одним з факторів нейтральності до Росії з боку арабських держав Перської затоки.
3) Якщо іранське керівництво вирішить постачати Росії балістичні ракети, то візьме за них «належну» плату у вигляді російських технологій чи зброї, яка посилить військову чи промислову потужність Ірану.
Інтрига в тому, чи готовий буде Путін дати Тегерану достойну платню за балістичні ракети?
4) Якщо угода буде укладена, то про неї швидко взнають у світі по уламках та компонентах, знайдених на території України.
Для Ізраїлю, для Саудівської Аравії та інших арабських держав Перської затоки, для Єгипту це стане майже доказом чи доказом на користь припущення, що Москва передала Тегерану якісь технології, які суттєво посилять Іран.
Для згаданих держав це буде порушенням нейтралітету, здійсненим особисто Путіним, а також актом союзництва Кремля з їхнім противником.
У такій ситуації урядам Ізраїлю, Саудівської Аравії, інших арабських держав Перської затоки, Єгипту не залишиться більше смислу, щоб дотримуватися нейтралітету по відношенню до Росії.
Про можливу реакцію – окрема тема.
5) Угода між Москвою та Тегераном про обмін балістичних ракет на технології чи озброєння зруйнує існуючий баланс в регіоні. І наслідком цього стане руйнування усіх зусиль Китаю, здійснених з метою примирення між Іраном та державами цього регіону. Тобто, руйнування того, що для Пекіну стало одним зі стратегічно значимих іміджевих здобутків у його протистоянні зі США.