Відбулося вже третє засідання дискусійного клубу, започаткованого Інститутом «Інтермаріум». Цього разу на заході були присутні: Артур Білоус – політичний експерт, народний депутат третього скликання, Микола Волгов – політичний консультант та команда Інституту «Інтермаріум» вже у традиційному складі – Володимир Воля, Юрій Гаврилечко та Валентин Гайдай.

Експерти підвели підсумки 2024 року та дали прогнози на наступний рік.

Політтехнолог Микола Волгов зазначив, зокрема у своєму виступі таке:

«Найважчий рік в історії відновленої 1991 року України закінчився. Його складність була зумовлена тотальною невизначеністю чи розбіжностями західних еліт щодо перебігу російсько-української війни та поступовим поверненням українського суспільства до важкої реальності. Пафосні заяви євроатлантичних союзників Києва помножені на вірус арестовичівщини, не знаходили свого підтвердження у реальності. Лідери демократій не мали сміливості давати відповіді на історичні виклики сьогодення. Насамперед через відсутність політика який би міг стати взірцем для євроатлантичного істеблішменту та прапором для західних суспільств. Здатного на рішучі та масштабні дії щодо країни, яка остаточно зруйнувала чинний світовий порядок, відкрила політичну «скриньку Пандори» та поставила під загрозу існування західної цивілізації. А українська влада продовжувала реалізацію хибної комунікативної стратегії, через це втрачаючи довіру та підриваючи єдність нації.

Натомість антизахідний альянс напрочуд вдало користався таким станом справ. Москва пішла ва-банк на українському фронті. Намагаючись здобути на полі бою найкращі переговорні позиції. Ціною загону економіки, втратою сфер впливу у Сирії, на Кавказі й, навіть, українською окупацією власних територій. Курська операція та витиснення залишків Чорноморського флоту РФ з Криму стали найбільшими військовими успіхами Києва. Що перетворяться на сильні козирі під час майбутніх переговорів.

Прихід Трампа у Білий дім означатиме кардинальну зміну стилю міжнародної політики Заходу. Різкі, ультимативні дії як стосовно противників, так і до союзників розбудять Європу від післяобіднього сну, а Київ позбавлять ілюзій та примусять перейти від політики гасел до політики реальних цілей. І. принаймні, середньострокового стратегічного реалістичного планування. Адже перед країною буде гостро стояти дилема: працюй/воюй або помри.

Але її розв’язання може бути делеговано вже не режиму Зе 2.0. У жовтні наступного року мають бути проведені місцеві вибори. До яких з високою долею вірогідності на вимогу наших союзників можуть прив’язати парламентські та президентські. В останній місяць неодноразово це чую від вірогідних учасників перегонів всіх рівнів.

Можливі мирні переговори зумовлять падіння інтенсивності бойових дій. Проте мирна угода не означатиме мир. Бо це буде мирна угода Трампа, який буде її головним бенефіціаром та гарантом. Тож ця дипломатична карета перетвориться на гарбуз як тільки він залишить Білий дім.

А ще від неї виграє та сторона, що найефективніше використає ці чотири роки на підготовку до нового повномасштабного зіткнення. Якого може і не бути. Адже ключ до перемоги лежить не на лінії боєзіткнень, а всередині країн, що ведуть цю війну. Чия економіка та суспільство продемонструє більшу витривалість, той і буде писати історію. Проте у будь-якому випадку si vis pacem, para bellum».

Політичний експерт Артур Білоус вважає головним підсумком 2024 року ту обставину, що ми в більшості своїй вижили і з поміркованим оптимізмом дивимось у прийдешній 2025 рік.

Головною новиною року, що минає, стала перемога Д. Трампа на президентських виборах у США. Очікування від неї для світу і України не варто ані перебільшувати, ані применшувати.

Разом з тим, експерт вважає, що зусилля Трампа щодо встановлення миру в Україні поступово принесуть свої плоди і у 2025 році як мінімум- угода про припинення вогню буде досягнена. Разом з нею Україна зануриться в черговий віток політичної турбулентності, пов'язаний з виборами.

Валентин Гайдай – директор Інституту «Інтермаріум» говорячи про прогнози на 2025 рік зазначив наступне: «Особисто я не вірю ні в можливість швидко чи відносно швидко закінчити війну в наступному році або хоча б її заморозити, ні в можливість проведення виборів. Можливість проведення виборів напряму пов’язана з припиненням війни. Я не бачу жодних механізмів проведення виборів за умови продовження воєнних дій. Відтак, їх перспектива є доволі примарною й за оптимістичних сценаріїв вони гіпотетично можливі не раніше жовтня-листопада 2025 року. Воєнні дії не можливо буде припинити в наступному році шляхом перемовин і поступок. Сторони конфлікту висувають нереальні умови один до одного. Ми вимагаємо звільнення всіх наших територій, видачу військових злочинців, репарації, росіяни вимагають ті регіони, які вони навіть не контролювали на момент анексії восени 2022 року, що є абсурдом, вимагають фактичного роззброєння української армії, позбавлення України гарантій безпеки і т. д. І якщо цілі та вимоги України реальні, але на сьогодні такі, які важко реалізувати, то вимоги і цілі Росії нереальні в принципі та, повторюся, абсурдні. Тому й перемовини приречені на провал.

Думаю, що Трамп спробує домовитись з Путіним, але через вищезазначені нюанси у нього це не вийде. А далі – найцікавіше – яку стратегію обере Трамп: обмеженого ізоляціонізму (зі збереженням ключових санкцій та незначної підтримки України) чи буде тиснути на Росію з більшою силою – введе якісно потужніші санкції та надасть більшу військову підтримку Україні?

Навіть якщо США й обмежать допомогу Україні, наступний рік ми зможемо вистояти, адже збільшується підтримка європейських країн та нарощується український ВПК. Головною проблемою для України є не стільки нестача озброєння, передусім далекобійного, як проблема мобілізації й помилок при її проведенні. Тому військово-політичному керівництву України слід в першу чергу звернути увагу на це. Проте, в будь-якому випадку, ситуація з мобілізаційним ресурсом буде погіршуватись, але не стане катастрофічною у 2025 році.

Ми повинні розуміти, що час грає як проти України, так і проти Росії. Очевидно, що у 2025 році ворог зіштовхнеться з ще більшими проблемами в економіці, отриманні технологій та потужностей для ведення війни. Погіршиться ситуація й з мобілізаційним ресурсом в Росії. Але й в України будуть багато в чому схожі процеси. Ми не відрізані від західної допомоги, постачань електроніки та необхідних ВПК технологій, проте, як вже було зазначено, важким питанням для України є мобілізація і підхід до мобілізації. Відтак, нашою задачею, на мою думку, має бути гра на виснаження ворога,  недопущення помилок у ведені тих чи інших військових операцій, нарощування ударів вглиб Росії, зміцнення нашої ППО, захист важливих інфраструктурних, промислових, енергетичних об’єктів тощо. Тільки за таких умов є шанси виснажити ворога й завершити війну на наших умовах в 2026-2027 рр.».

Юрій Гаврилечко – експерт Інституту «Інтермаріум»:

У підсумках 2024 року насамперед доводиться говорити не про те, що зроблено, а про те, чого так і не було зроблено. Насамперед не було переведено економіку на воєнні рейки, а державний бюджет як був фінансовим документом мирного часу так їм і залишився: на наступний рік зберіглись всі видатки, які жодним чином не допоможуть перемогти ворога, гірше того, видатки на утримання чиновників лише зростуть. Нагадаю, що середня зарплата держслужбовців вже впритул наблизилась до 60 000 грн на місяць і є майже втричі більшою за середню по галузях економіки.

А щодо зробленого… то «під ялинку» парламент ухвалив підвищення рівня оподаткування як для фізичних так і для юридичних осіб, а представникам правоохоронних органів дозволив у позасудовому порядку на підставі «відчуттів» блокувати господарську діяльність підприємств.

Відповідно, прогнози на наступний рік будуть спиратися саме на це. По-перше, зросте рівень корупції. По-друге, економіка перейде у стан стагфляції, коли рівень падіння виробництва супроводжується зростанням інфляції. Ні, Держстат може фонтанувати фейковим звітами про «рост виробництва» та «низьку інфляцію», але все це буде на папері – в «найкращіх традиціях СРСР». По-третє, через збільшення корупційності та падіння економіки, збільшиться залежність України від зовнішніх факторів, переважно від допомоги від країн-партнерів. Але варто розуміти, що жодні партнери не зможуть і не зацікавлені в тому, щоб утримувати нас власним коштом. Тож ціна такої підтримки – стрімко зростатиме і ставатиме обтяженням для майбутніх поколінь українців».

Володимир Воля – координатор зі стратегічних досліджень Інституту «Інтермаріум» резюмував головні події 2024 року:

- впевнена перемога Трампа і республіканців на виборах в США;

- падіння режиму Асада (поразка Росії та Ірану, перемога Ердогана, бонуси для Ізраїлю);

- перемога Ізраїлю у непрямій війні з Іраном на 3-х театрах бойових дій;

- у Росії вперше з’явилася у якості військового союзника ядерна держава (договір між РФ та північною Кореєю), це вперше поставило під сумнів вплив Китаю на КНДР;

- криза БРІКС на саміті в російській Казані;

- перше бойове застосування балістичної ракети середньої дальності (удар Росії «Орєшніком» по Україні);

- вперше після Другої світової війни іноземні війська увійшли на територію Росії, вперше увійшли на територію однієї з двох найпотужніших ядерних держав (Курська операція збройних сил України);

- вперше після Другої світової війни під ударами опинилися об’єкти а тисячі кілометрів вглиб російської території (атаки українських безпілотників і ракет);

- вперше після 2022 року російські війська захопили чималу частину території у Донецькій області України (близько 15%), але не досягли стратегічних змін лінії фронту;

- посилення економічних проблем в Росії через збільшення витрат на війну та через посилення негативного ефекту від санкційного тиску;

- дострокові парламентські вибори у Франції завели країну у глухий кут політичної кризи;

- дострокові вибори до бундестагу;

- політична криза у Грузії за підсумками парламентських виборів, криза у відносинах між урядом цієї держави і Заходом;

- Саміт миру;

- затягування конгресу США із голосуванням за допомоги для України у січні-квітні 2024 року;

- збільшення випуску продукції українського ВПК, суттєвий прогрес у розробці та запровадженні безпілотників і ракет;

- формування нової осі підтримки України «Велика Британія – Франція – Німеччина – Польща»;

- загострення відносин в українсько-польських відносинах з приводу гострих епізодів спільної історії;

- криза в системі управління в Україні.