У 2023-2024 роках Україна використовувала для враження російських тилів британські ракети «Storm Shadow» і французькі ракети «Scalp», та запросила постачання німецьких ракет «Taurus». Тодішній німецький уряд на чолі з канцлером Олафом Шольцем був категорично проти, хоча міністр закордонних справ Аналена Бербок була за постачання ракет. Показово, що Фрідріх Мерц, перебуваючи в опозиції, закликав надати ракети Україні. Навіть більше, після ударів по енергетичній системі України, Мерц закликав висунути російським агресорам ультиматум щодо припинення цих ударів. А у випадку відмови надати ракети. Наразі за декілька тижнів до голосування бундестагу за обрання Мерца канцлером це питання знову актуалізувалось, особливо після російських варварських атак по цивільним у Кривому Розі та Сумах. Тому доцільно проаналізувати аргументи, які впливають на рішення щодо згаданих ракет. Ці аргументи мають військово-технічні, оперативно-тактичні, зовнішньополітичні і внутрішньополітичні аспекти.
З військово-технічних міркувань треба враховувати, що військово-оборонний комплекс Німеччини інтегрований у розподіл праці в рамках НАТО. Ракети «Taurus» є результатом кооперації та євроатлантичної солідарності між ФРН, США і Швецією. Відповідно для «експорту» ракет потрібна згода США. Зважаючи на актуальну позицію адміністрації Трампа щодо «не провокування» Росії до ескалації, такий дозвіл отримати складно. Розв’язана Трампом торговельна війна й без того зробила відносини ФРН і США непростими. Берлін має враховувати плани Трампа щодо вивезення американської ядерної зброї і військового контингенту з німецької території. Однобічне рішення Мерца щодо постачання ракет спровокує гостру кризу у німецько-американських відносинах.
З оперативно-тактичних розмислів зазначається, що понад три роки застосування російських ракет, а також ракет іранського і північно-корейського виробництва проти України засвідчили, що вирішального військово-стратегічного ефекту ці атаки досі не мали. Звичайно, кількість ракет «Taurus», які перебувають на озброєнні бундесверу, є таємницею. Але не для службового користування інформація про те, що хронічне недофінансування німецького оборонно-промислового комплексу навряд чи сприяло значній кількості їхнього виробництва. Уряд Шольца як «вирішальний» аргумент наводив факт, що введення координат ракет вимагає присутності німецьких військових в Україні. Військове командування ФРН вимушено враховувати актуальну оперативно-тактичну ситуацію на Балтійському морі (навколо Калінінградської області) та протиракетного прикриття німецького військового контингенту в Литві.
Також треба враховувати, що на вересень 2025 року плануються масштабні російсько-білоруські військові навчання «Захід». Усі пам’ятають, чим завершились аналогічні навчання «Захід-2022». Наразі Лукашенко анонсував завезення 150 тисяч пакистанських «гастарбайтерів» в Білорусь, що може свідчити про реальну перспективу повторення кризи 2021 року із «біженцями» на білорусько-польському і білорусько-литовському кордонах. Тобто ситуація вимагає максимальної боєздатності бундесверу. Німецькі військові нагадують, що ФРН в 2022-2024 роках поставила Україні чотири повноцінні системи протиракетної оборони «Patriot». Тому постачання «Taurus» вже to match.
Зовнішньополітичні розрахунки обумовлені потребами зміцнення військового потенціалу Європейського Союзу. Мерц неодноразово наголошував, що Німеччина готова фінансувати розвиток французьких ядерних сил як заміну американській «ядерній парасольці» над Європою. У одній із модифікацій «Taurus» може бути носієм тактичної ядерної зброї. Тому скорочення запасів цих ракет напряму б’є по безпеці Німеччини і Європи та потребує додаткових консультацій із союзниками.
Внутрішньополітичні причини мають також вагоме значення. Коаліційна угода «обійшла» гострі кути постачання ракет. Але зрозуміло, що це питання є «міною» під коаліцією, яка наразі створюється. Проти постачання ракет не тільки коаліційні партнери християнських демократів соціал-демократи, а й головна опозиційна сила «Альтернатива для Німеччини». «Альтернативнищики» за посилення німецького оборонного потенціалу, але категорично проти прямого залучення ФРН до війни на стороні України. Тому Німеччини немає серед «коаліції бажаючих» ввести миротворчі війська в разі досягнення режиму припинення вогню. Також громадська думка ФРН розколота в питанні допомоги Україні. Гострими є питання соціального забезпечення українських біженців в Німеччині, тому додаткові витрати потребують попередньої інформаційно-роз’яснувальної роботи з німецьким суспільством. Отже, не варто очікувати швидкого рішення від нового канцлера щодо постачання ракет Україні.
Андрій Мартинов, експерт Інституту «Інтермаріум»