Святкування взяття Бастилії у Парижі позначилися черговою зустріччю «коаліції охочих» або бажаючих допомогти Україні. Цього разу, судячи з оптимістичних публічних прес-релізів, розмова вийшла предметною та конкретною.

Створено коаліцію протидії російським балістичним ракетам. Проблема тільки в тому, що ці системи протиповітряної оборони потрібні Україні ще вчора, а їх обіцяють умовно післязавтра. За розрахунками президента України заради проходження зимового сезону 2026-2027 років потрібно до 300 ракет «PAC3», але це фактично річний обсяг їхнього виробництва у США. Японія такі ракети також виробляє до 60 штук на рік, але має такого сусіда як КНДР і їй ракети самій потрібні.

Взагалі ця арифметика дивна, позаяк для «гарантованого» знищення однієї балістичної ракети потрібно дві ракети «РАС3». Путінський режим на зиму 2026-2027 років явно накопить більше 150 ракет, адже навіть недоторканий запас таких ракет близько 200, при тому що серійне виробництво нараховує до двох ракет на день. До календарної зими близько 120 днів, подальша арифметика стосується початкової школи. Американцям самим ці ракети потрібні для ведення війни проти Ірану, кінця якій не видно. Європейські недоторкані запаси «РАС3» вже фактично вичерпані.

Також Франція оголосила про передання Україні ліцензії на виробництво ракети середньої дальності «Скальп». Тільки де її виробляти, коли вся територія України під перманентними обстрілами. Винищувачі «Рафаль» теж обіцяні в 2028-2029 роках, тоді як пік бойових дій на російсько-українському фронті, вірогідно, припаде на 2027 рік. Вкотре виходить, що допомоги замало і надійде вона запізно?

Не менш суперечливо виглядає ідея направлення «після досягнення угоди про припинення вогню» британських і французьких миротворців в Україну. Будемо оптимістами і допустимо, що внутрішньополітичні обставини не перешкодять Лондону і Парижу дійсно прийняти таке рішення. Можна навіть вважати, що наступник Стармера на посаді прем’єр-міністра Енді Бернем буде ще більш проукраїнським. Але чи є у нього навіть мінімальний дієздатний контингент сухопутних військ для такої операції та кошти для їхнього фінансування? Це мало ймовірно. Такий контингент є у Франції, наприклад, «Іноземний легіон». Однак відкритим є питання, якщо у квітні 2027 року президентом Франції стане Марін Ле Пен, чи буде для неї Україна пріоритетом? Відповідь також сумнівна.

Так само сумнівно, аби рішення про направлення європейський миротворців в Україну в Раді Безпеки ООН підтримали її постійні члени РФ і Китай. Росія вже зазначає, що Євросоюз де-факто перетворився на такий само військовий блок як НАТО, тому членство в такому ЄС України для Кремля теж небажане. Тобто виходить, що ідея «миротворців» висунута тільки заради реального продовження війни, позаяк вона абсолютно неприйнятна для контрагента.

Нарешті, після паризької зустрічі актуалізувалось ще одне військово-стратегічне питання: якщо у серпні 2026 року Трамп застрягне у війні з Іраном, чи не наважиться путінський режим практично випробувати європейців у питанні готовності помирати за умовну Нарву. Ескалація російсько-української війни неминуче веде до збільшення ризиків ядерного армагеддону, якого - як у випадку початку першої світової війни - «ніхто не хоче», але реально політики як сомнамбули роблять все, аби логіка прийняття рішень стала незворотною.