Фінішна пряма парламентських перегонів у Вірменії фіксує «вірменський місяць» у світовій політиці. Від часів античності, коли Велика Вірменія відігравала важливу роль у тодішній геополітиці, будучи конкурентом Римської імперії на Сході, ця країни ніколи не була в такому фокусі уваги. Однак внаслідок виникнення Османської імперії територія Вірменії була фрагментована. Конкурентка османів російська імперія присвоїла собі честь порятунку християнської Вірменії. Ця країна стала базою російського просування на Кавказ. Трагедія вірменського геноциду в Османській імперії 1915 року збільшила вірменську діаспору за кордоном. Значна частина історичної Вірменії, включно з горою Арарат, опинилася на території Туреччини.

Загострення конфлікту у Карабаху стало одним із дестабілізуючих факторів для радянського союзу. Кремль не зміг стабілізувати ситуацію в 1988-1991 роках. Внаслідок цього в 1991-1994 роках Вірменія виграла війну у Азербайджана, який тоді був у більшому хаосі, ніж Вірменія. Баку знадобилося понад три десятиліття, аби консолідувати владу, переозброїтись, встановити особливі відносини з Туреччиною. Це змінило баланс сил. У підсумку в двох війнах 2020-2022 років Азербайджан повернув Карабах. Після цього стало зрозуміло, що більшість Вірмен втомилися від постійної напруги очікування війни, аби ведення війни. Прем'єр Нікол Пашинян став тим політиком, який декларував намір стати гарантом миру з Азербайджаном та повернення Єревану до нормального мирного розвитку. Росія відреагувала на це знервовано. Кремль позитивний нейтралітет на користь Азербайджану пояснив не своєю слабкістю внаслідок безкінечної війни проти України, а тим, що Карабах не є територією Вірменії, тому «Організація договору колективної безпеки» не була зобов’язана захищати Карабах.

Пашинян програв війну, але його опонентами залишаються старі корумповані проросійські еліти, які набридли вірменському суспільству ще більше. Кремль не зміг консолідувати проросійські сили у Вірменії, аби звести вибори на протистояння умовних «Нашої України» і «Партії регіонів». Скоріше за все, як у випадку виборів в Молдові і Угорщині, російські спецслужби не зможуть усунути від влади Пашиняна. Після історично символічного проведення в Єревані саміту «Європейського політичного співтовариства» вірменську столицю відвідав державний секретар США Марко Рубіо. Ці дипломатичні події засвідчують геополітичне зрушення навколо Вірменії. Європа і США більше не розглядають цю країну як зону монопольного російського впливу.

У випадку перемоги 7 червня Пашинян буде вимушений вирішувати проблеми російської військової бази у місті Гюмрі, розв’язувати соціальні проблеми із біженцями із Карабаху, вести переговори з Європейським Союзом щодо безвізового режиму. Вагомість цих реальних проблем свідчить, що геополітична боротьба за Вірменію тільки починається.

Андрій Мартинов, експерт Інституту «Інтермаріум» з європейської та світової політики