«Середній коридор»: адаптивність і довгострокова стратегія в геополітичному трикутнику

Транскаспійський міжнародний транспортний маршрут (ТМТМ), відомий як «Середній коридор», перетворюється з альтернативного логістичного шляху на стратегічну артерію Євразії. В умовах масштабної трансформації глобальної логістики (насамперед морської) та загострення геополітичних ризиків цей маршрут поєднує три ключові полюси: Китай, Центральну Азію та Південний Кавказ. Успіх проєкту безпосередньо залежить від двох чинників: його операційної адаптивності та синергії довгострокових стратегій країн-учасниць.

Геополітична архітектура трикутника

Кожна ланка трикутника «Китай – Центральна Азія – Кавказ» переслідує власні стратегічні цілі, що формує складну, але стійку систему взаємних інтересів.

Китай прагне диверсифікувати ланцюги постачання до Європи в межах ініціативи «Один пояс, один шлях», зменшуючи залежність від північних і морських маршрутів.

Країни Центральної Азії (Казахстан, Узбекистан, Туркменістан) долають географічну ізольованість, перетворюючись із сухопутного тупика на центральний логістичний хаб континенту.

Країни Південного Кавказу (Азербайджан, Грузія та Вірменія) зміцнюють статус ключового мосту між Азією та Європою, монетизуючи своє транзитне положення та розвиваючи портову інфраструктуру.

Адаптивність як чинник життєздатності маршруту

Головним викликом для «Середнього коридору» історично була мультимодальність — необхідність постійної зміни видів транспорту (суходіл – море – суходіл), що збільшувало терміни та вартість доставки. Водночас саме гнучкість і здатність до швидкої адаптації стали основною конкурентною перевагою проєкту.

Країни маршруту активно усувають «вузькі місця». Модернізація портів Актау і Курик (Казахстан), Бакинського порту (Алят), а також розширення залізничної магістралі Баку – Тбілісі – Карс дають змогу оперативно перерозподіляти вантажопотоки у випадку перевантажень. Запровадження єдиних цифрових платформ, наскрізних тарифів та спрощених митних процедур (блокчейн-технології, електронні накладні) знижує бюрократичне навантаження. Це дозволяє маршруту конкурувати за швидкістю з традиційними транспортними шляхами.

Довгострокова стратегія: від транзиту до економічних коридорів

Довгострокова життєздатність «Середнього коридору» не може ґрунтуватися виключно на транзиті китайських товарів. Стратегія розвитку проєкту передбачає його трансформацію в повноцінний економічний коридор із залученням виробничих та інших потужностей усіх держав-учасниць.

Уздовж маршруту створюються спеціальні економічні зони. Центральна Азія та Кавказ починають експортувати власну продукцію — товари нафтохімії, металургії та сільського господарства. Проєкт доповнюється супутньою інфраструктурою. Прокладання волоконно-оптичних ліній зв’язку та «зелених» енергетичних кабелів дном Каспійського й Чорного морів перетворює «Середній коридор» на багатовекторний коридор безпеки — енергетичної, цифрової та продовольчої.

Створення спільних підприємств між залізницями Китаю, Казахстану, Азербайджану та Грузії забезпечує єдиний стандарт управління, що гарантує передбачуваність для великих міжнародних інвесторів.

Отже, перспективи «Середнього коридору» в китайсько-центральноазійсько-кавказькому трикутнику видаються багатообіцяючими. Проєкт успішно долає проблеми складної логістики. Його сила полягає в тому, що він не нав’язує учасникам жорсткої політичної волі одного лідера, а пропонує гнучку платформу для економічного поєднання інтересів.

У довгостроковій перспективі адаптивність до зовнішніх шоків і стратегічна інтеграція інфраструктур дозволять «Середньому коридору» стати не просто альтернативним маршрутом, а хребтом нової економічної архітектури Євразії.

Геополітичні ризики та зовнішні загрози для проєкту «Середній коридор»

Реалізація проєкту «Середній коридор» у китайсько-центральноазійсько-кавказькому трикутнику пов’язана із серйозними геополітичними ризиками. Головний виклик полягає в тому, що маршрут проходить через простір перетину стратегічних інтересів США, Європейського Союзу, Китаю та Росії, кожен із яких прагне встановити контроль над євразійською логістикою.

Російський чинник і конкуренція маршрутів

Москва традиційно розглядає транзит через свою територію (Транссибірську магістраль), а отже і захист власного «Північного коридору», як один із найважливіших геополітичних важелів. Успіх «Середнього коридору» об’єктивно знижує залежність Євразії від російських транспортних шляхів.

Ризик полягає в можливому політичному тиску на держави Центральної Азії (у межах ЄАЕС та ОДКБ) з метою уповільнення їхньої інтеграції в маршрути, що обходять Росію.

Також запровадження раптових штучних санітарних обмежень, митних перевірок або зміна тарифної політики в межах ЄАЕС можуть використовуватися для створення штучних бар’єрів для країн-учасниць.

Політика США та «Маршрут Трампа» (TRIPP)

З одного боку, Вашингтон активно підтримує «Середній коридор» у контексті послаблення позицій Росії та Ірану. Важливим фактором геополітики Кавказу стало просування ініційованого Вашингтоном у серпні 2024 року проєкту «Маршрут Трампа заради миру та процвітання» (TRIPP). Проєкт спрямований на запуск Зангезурського коридору через Сюнікську область Вірменії, який має з’єднати Азербайджан і Туреччину.

З іншого боку, США жорстко протидіють посиленню Китаю. Активне фінансове та економічне домінування КНР у межах «Середнього коридору» може викликати негативну реакцію Білого дому. Країни Центральної Азії та Кавказу ризикують потрапити під вторинні санкції, якщо їхні інфраструктурні об’єкти опиняться під надмірним технологічним або операційним контролем Пекіна.

Торговельно-політична позиція Європейського Союзу

ЄС спрямовує багатомільярдні інвестиції в межах програми Global Gateway на модернізацію ТМТМ, розглядаючи його як єдиний надійний сухопутний шлях до Азії в обхід Росії та Ірану.

Однак Брюссель пов’язує фінансування з вимогами щодо прозорості управління, дотримання екологічних стандартів (ESG) та прав людини. Розбіжності з цих питань (наприклад, періодичні загострення відносин між Баку та європейськими інституціями) можуть сповільнювати виділення європейських грантів і кредитів.

Водночас Баку знайшов ефективний вихід із ситуації, розвиваючи напряму відносини з окремими державами-членами ЄС, зацікавленими у проєкті «Середній коридор». Зокрема, Азербайджан підтримує стратегічне партнерство та реалізує масштабні енергетичні проєкти з Італією, країнами Балканського регіону та державами Східної Європи.

Не можна також виключати ризик запровадження ЄС нових протекціоністських мит щодо китайських товарів, що може призвести до скорочення обсягів транзиту через «Середній коридор» та збільшення строків окупності інфраструктурних проєктів. Водночас такий крок був би малоймовірним через його потенційно негативні наслідки для самої європейської економіки.

Міжрегіональні ризики та крихкість балансу

Довгостроковий успіх коридору залежить від стабільності транзитних держав — Казахстану, Азербайджану та Грузії. Зміна політичних еліт, внутрішні протести або загострення заморожених конфліктів можуть миттєво паралізувати мультимодальний транспортний ланцюг.

Зокрема, Іран негативно ставиться до будь-яких маршрутів, що проходять в обхід його території, особливо до проєкту TRIPP (Зангезурського коридору), оскільки це змінює баланс сил на Південному Кавказі. Геополітичне маневрування навколо кавказьких кордонів залишається постійним джерелом воєнних ризиків.

Водночас, на думку автора, ці ризики певною мірою стримуються військово-політичним союзом Туреччини, Азербайджану та Пакистану.

Проєкт TRIPP («Маршрут Трампа») та зміна балансу сил між Азербайджаном і Вірменією

Проєкт TRIPP, який став американським компромісним рішенням для запуску Зангезурського коридору, суттєво змінює геополітичний баланс між Азербайджаном і Вірменією. Він переводить їхній багаторічний конфлікт у площину економічної взаємозалежності, водночас породжуючи нові ризики.

Для Вірменії цей проєкт створює можливість зберегти суверенітет за умов міжнародного контролю. Головним побоюванням Єревана була втрата контролю над Сюнікською областю на користь Росії або Азербайджану. Формат TRIPP, за задумом автора, розв’язує цю дилему: Вірменія передає США ексклюзивні права на розвиток коридору на умовах довгострокової оренди, зберігаючи при цьому юридичний суверенітет над територією.

Операційне управління здійснює створена у 2026 році американська компанія TRIPP Development Company (74 % акцій належить США, 26 % — Вірменії).

Крім того, Вірменія отримує значні американські інвестиції в інфраструктуру та енергетику, а також доступ до американських технологій, що може частково компенсувати її попередню економічну вразливість.

Щодо Азербайджану, то він отримує безперешкодний транзит і реалізує свою стратегічну мету — пряме транспортне, енергетичне та цифрове сполучення між основною територією держави, Нахічеванською Автономною Республікою та Туреччиною в обхід Ірану.

Інтеграція Зангезурської ділянки до «Середнього коридору» посилює роль Азербайджану як ключового транзитного вузла Євразії.

Нові політичні ризики для «Середнього коридору» крізь призму TRIPP

Попри те, що у травні 2026 року державний секретар США Марко Рубіо назвав TRIPP «головною опорою» мирної угоди між Баку та Єреваном, проєкт містить потенційні дестабілізаційні чинники.

Тегеран категорично виступає проти TRIPP, оскільки американська присутність на його північному кордоні (вздовж річки Аракс) обмежує ірано-вірменський сухопутний вектор та послаблює вплив Ірану на Азербайджан через транзит до Нахічевані.

Існують також ризики військових провокацій або диверсій на цій 42-кілометровій ділянці. Водночас стратегічний союз Азербайджану з Туреччиною, на думку автора, виступає стримувальним чинником.

Росія, своєю чергою, втратила контроль над одним із ключових вузлів Південного Кавказу. Автор припускає, що Москва може використовувати внутрішньополітичні процеси у Вірменії для зриву реалізації TRIPP, що здатне призвести до замороження кавказької ланки «Середнього коридору».

Азербайджан отримує стратегічну перевагу: два транзитні шляхи через Грузію та перспективно через Вірменію

Для Азербайджану наявність двох паралельних маршрутів у межах «Середнього коридору» — традиційного через Грузію (Баку – Тбілісі – Карс) та перспективного через Вірменію (Зангезурський коридор / проєкт TRIPP) — має фундаментальне стратегічне значення.

Це перетворює державу з одного з транзитних учасників на ключового координатора транспортних потоків Південного Кавказу та створює механізм стратегічного дублювання маршрутів і мінімізації ризиків.

Для глобальних гравців це означає підвищення надійності логістики. Якщо на грузинському напрямку виникнуть форс-мажорні обставини — природні катаклізми, ремонтні роботи чи політичні кризи, — вантажопотоки можуть бути оперативно переорієнтовані на вірменський маршрут, і навпаки.

Поява альтернативного шляху через Вірменію також послаблює монопольне становище Грузії у сфері транзиту азербайджанських енергоносіїв і вантажів до Туреччини та Європи, посилюючи переговорні позиції Баку.

На думку автора, включення Вірменії до «Середнього коридору» через механізм TRIPP створює для Азербайджану додаткові інструменти економічного та геополітичного впливу.

Наявність двох маршрутів остаточно закріплює за Азербайджаном статус одного з ключових транзитних центрів Євразії в межах трикутника «Китай – Центральна Азія – Кавказ» в обхід як Росії, так і Ірану.

Різван Гусейнов, директор Центру історії Кавказу