Сирійський геополітичний землетрус найбільше вдарив по Росії. Усього за тиждень обвалився режим Асада, але це рівнозначно тому, якби обвалилася частина веж і стін Кремля. Про ймовірність цього я говорив в ефірах у 2021 та 2022 роках. 

1) Грандіозна і дуже красномовна поразка Путіна в Сирії. І це є головним смислом. Бо Путін зробив із свого військового успіху в цій країні візитку відродження російського імперіалізму, величі Москви у широкому геополітичному масштабі – далеко за межами так званого «ближнього закордоння». Якщо війна з Грузією у 2008 році була актом імперського реваншизму в контексті відновлення впливу на колишні провінції Москви, то військова інтервенція в Сирію стала актом справді глобального реваншизму РФ. Бо вперше після «Холодної війни» та розпаду СРСР Москва відновила свої військові бази далеко від російських кордонів. І вперше була представлена світові готовність Кремля захоплювати і повертати сфери впливу збройних шляхом - за допомогою оновленої російської армії.   

Військова інтервенція Росії в Сирії розпочалася 30 вересня 2015 року, коли рада федерації РФ формально надала згоду Путіну для використання російських військ на сирійській території. НАСПРАВДІ, це інтервенція розпочалася 26 серпня 2015 року, коли Дамаск і Москва підписали угоду про розміщення у Сирії групи військової авіації Росії. З того часу почалося прибуття до країни російських військ. Інтервенція для Путіна була успішною: пройшли наче переможним парадним маршем. Але пройшло 9 років і 3 місяці, і світ побачив, Росія швидко евакуює свої війська. Усі в світі побачили, як обвалилася ця сирійська візитка глобального «відродження величі Росії». Найбільш важливим те, поразка Путіна в Сирії по суті є важливою стратегічної поразкою у контексті російсько-української війни. Бо сирійський провал Москви дуже красномовно і гучно показав усьому світу слабкість Кремля, виснаженість його ресурсів. Багато хто в світі сприйматиме російську поразку в Сирії як передвістя поразки Путіна у війні проти України.   

Також дуже важливо, що сирійську війну кремлівський правитель програв не Заходу, а Туреччині і повстанцям. Також, це важливий сигнал для Кім Чен Ина. Бо договір про взаємодопомогу між Сирією і Москвою не допоміг сирійській владі. Так само Росія не зможе допомогти і Північній Кореї за договором про взаємодопомогу, який був нещодавно ратифікований. Отже, «блудному сину» «товаришу Кіму» варто замислитися про повернення до «рідної пекінської гавані» (образно).  З переможним маршем відродження російського імперіалізму за межами «ближнього закордоння» - покінчено.  Поразка Путіна у війні проти України стане кінцем теперішнього російського імперіалізму, імперського реваншизму як такого. Принаймні, на деякий час.  

2) За масштабом поразки в Сирії Іран став другим геополітичним гравцем. Як і Росія, він своїми військовими успіхами в Сирії продемонстрував зростання свого регіонального і геополітичного статусу. Це був перший випадок безпосередньо іранської військової експансії на території інших держав. Але зараз все це зруйноване, іранські та пов’язані з Іраном сили евакуюються з Сирії. 
Військова присутність у Сирії для Тегерану завжди була епізодом у боротьбі із Заходом та Ізраїлем. Після атаки руху ХАМАС на ізраїльську території у жовтні 203 року виникла ситуація, яку можна кваліфікувати як опосередковану війну між Іраном та Ізраїлем, і сирійська ситуація стала одним з фронтів цієї війни.  Ізраїльські війська розгромили ХАМАС, суттєво послабили ліванську «Хезболлу», західні держави своїми ударами завдали значної шкоди хуситам у Ємені. Ірану підтримував своїми ресурсами ці організації, але вони програли, ресурси витрачені марно. Внаслідок цього підтримка режиму Асада з боку Тегерану і «Хезболли» зменшилася. І по суті, на території Сирії Ізраїль отримав третю перемогу у поточній війні – безпосередньо наді Іраном, не воюючи з ним). Перші перемоги над Іраном – це перемоги над ХАМАС і «Хезболлою». 

3) Президент Туреччини Ердоган став головним організатором наступу опозиції, який завершися падінням режиму Б .Асада. За декілька місяців до початку повномасштабної війни Росії проти України, а також у перші місяці цієї війни я чимало разів наголошував, що якщо Путін розпочне таку війну, то Ердоган спробує здійснити реванш у Сирії, збільшивши там вплив Туреччини. 
Зараз це сталося. Анкара не лише збільшила свій вплив у сирійських справах та у регіону, але й викинула звідтіля Росію з Іраном. 
Чи мститиметься за це Путін своєму турецькому колезі? Ймовірно, що він зараз не в тій ситуації. Бо за збитий російський літак були обмеження на турецьку аграрну продукцію, тому що Росія тоді була сильною. А зараз Кремль перебуває у ситуації суттєвого виснаження Росії війною проти України, тому не ускладнюватиме своє положення ще й торговельними війнами з Туреччиною. І Анкара це усвідомлює.  

Дуже красномовно: у сирійській війні Росія отримала ганебну поразку від Туреччини, не може нічим відповісти, і тому робить вигляд, наче нічого не сталося. 

Те, що виглядає перемогою Туреччини і особисто президента Ердогана, насправді скоро стане виглядати по-іншому. Турецька влада своїми діями в Сирії увесь час намагається не допустити там появи незалежної курдської держави. Бо поява такої держави може надихнути курдів, які проживають на південному сході Туреччини до активної боротьбі за незалежність. Незалежна курдська держава на території сучасної Сирії наживатиме підтримку турецьким курдам у їхній боротьби. Проти цього була спрямована стратегія Туреччини зі створення буферних зон безпеки на сирійській землі вдовж турецького кордону.   

Зараз вже всім зрозуміло, що головним переможцем у теперішній ситуації в Сирії є Ердоган. Тому декілька потужних геополітичних гравців реалізовуватимуть стратегію стримування Туреччини двома способами:
- підтримка курдів, алавітів, друзької меншини та усіх, хто проти розширення турецького впливу;
- сприяння тому, щоб ХТШ та інших сирійські організації, рухи відмовилися від партнерства і союзництва з Туреччиною.    

 
Свій внесок у стримування Туреччини можуть зробити й ті, хто прагнутиме помститися Ердогану, - Росія, Іран та деякі інші. А найбільший ляпас Туреччині – це поява незалежної курдської держави на території Сирії. Такий шанс вже був декілька років тому. Однак, тоді умови для цього були мнеш сприятливими, аніж зараз. Все залежатиме від того, чи готові геополітичні гравці забезпечити життєздатність незалежної курдської держави зараз. Також це стосується державного майбутнього алфавітів, які населяють майже усю західну частину Сирії на березі Середземного моря. 

4) Що далі із Сирією? Поки що рано вважати, що громадянська війна завершилася. Вони триватиме, якщо якась військово-політична організація чи коаліція прагнутиме встановити контроль над усією країною. Сирія вже не буде унітарною державою. Не всі політичні, етнічні та релігійні групи погодяться на федерацію. Можливо, що курди погодилися б на конфедерацію, але це означало б для них співіснування в одній державі з протурецькими силами, які зараз проти них ведуть війну разом із Туреччиною.

Володимир Воля - координатор зі стратегічних досліджень Інституту «Інтермаріум»