- Публікації
- Перегляди: 1530
Ядерні технології є визнаним показником високого рівня розвитку сучасних держав. «Мирний атом» залишається одним із найефективніших джерел енергозабезпечення, тоді як ядерна зброя виступає важливим фактором політичної суверенності та геополітичної суб’єктності. Усі країни, які мають реальний вплив на міжнародній арені, реалізують власні ядерні програми або перебувають під «ядерною парасолькою» союзників, як-от Німеччина, Японія чи Південна Корея, що дає їм можливість у разі потреби швидко створити власну ядерну зброю.
Атомні амбіції країн Адріатично-Балто-Чорноморського регіону формувалися ще за часів соціалістичного минулого. Зокрема, в країнах-учасницях Ініціативи трьох морів нині працюють 12 атомних електростанцій: 4 в Україні (одна з них — Запорізька АЕС — перебуває на тимчасово окупованій території), 2 у Чехії, 2 у Словаччині, по 1 у Румунії, Болгарії, Угорщині та Словенії. Ще одну АЕС має Білорусь, яка може стати важливим учасником інтеграційних проектів регіону.
Щодо «військового атому», Україна після розпаду СРСР володіла третім за потужністю ядерним арсеналом у світі. Окрім цього, соціалістичні Румунія та Болгарія в минулому мали ядерні програми «подвійного призначення».
На сьогодні провідними «ядерними державами» Адріатично-Балто-Чорноморського регіону є Україна та Чехія. Обидві країни мають розвинену інфраструктуру для використання атомної енергії, зокрема родовища уранової руди, промислові атомні технології та потужні комплекси АЕС.
Україна:
Має потужності для видобутку та переробки уранової руди, зосереджені переважно на державному підприємстві «Східний гірничо-збагачувальний комбінат» у Жовтих Водах.
Здатна виробляти важку воду (на азотному заводі в Кам’янському та в Жовтих Водах).
Має технології створення електронних компонентів і спеціальної вимірювальної техніки для визначення ізотопного складу ядерних матеріалів.
Чехія:
Єдина країна регіону, яка виробляє атомні реактори. Це здійснюється на підприємствах компанії Škoda.
Замкнений ядерно-паливний цикл (ЯПЦ)
Реалізація повноцінної ядерної програми залежить від наявності замкненого ЯПЦ — комплексу технологічних процесів, які забезпечують повний цикл використання атомної сировини. ЯПЦ включає: видобуток і переробку уранової руди, збагачення урану ізотопом уран-235, виготовлення паливних елементів, виробництво енергії в ядерних реакторах, переробку відпрацьованого ядерного палива, захоронення радіоактивних відходів.
Наявність ЯПЦ дозволяє країні бути незалежною в ядерно-енергетичній сфері, контролювати всі етапи використання атомної енергії та мінімізувати екологічні ризики.
Комплексна програма зі створення елементів ядерно-паливного циклу (ЯПЦ) в Україні була розроблена у 1995 році та оновлена в 2001-му. Згідно з цією програмою, в Україні заборонено розміщення підприємств зі збагачення уранової руди та з переробки відпрацьованого ядерного палива, оскільки ці процеси можуть бути використані для створення матеріалів військового призначення. Це суперечить міжнародним зобов’язанням України як учасника Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ).
Україна, як і інші країни Центрально-Східної Європи, значною мірою залежить від імпорту ядерного палива для АЕС. Виробництво власного палива є вкрай затратним і може стати економічно доцільним лише за умови формування масштабного регіонального ринку атомної енергетики.
Перешкодою ядерному розвиткові регіону також може бути певна упередженість суспільної думки щодо атомної тематики. Досі травматичними лишаються спогади про Чорнобильську катастрофу (саме «арґумент Чорнобиля» використовувався для згортання ядерних технологій і розпалювання антиядерних настроїв в Україні). Не виключені й проблеми із сусідами в контексті реалізації ядерних проектів. Зокрема, у 2016 р. австрійські активісти розпочали кампанію проти побудови нового енергоблоку на чеській АЕС «Дуковани» поблизу кордону з Австрією (у цій країні атомна енергетика законодавчо заборонена).
Перспективи формування регіонального ядерно-паливного циклу (ЯПЦ) та здобуття атомної самодостатності в умовному Інтермаріумі відкривають можливості для впровадження оборонних ядерних ініціатив. Це стає особливо актуальним у контексті сучасної гонки озброєнь, яку ведуть найбільші держави світу, зокрема в ядерній сфері.
Приклади ядерної стратегії великих держав
Індія завершила формування своєї «ядерної тріади» — можливостей доставки ядерної зброї з суші, повітря та моря — завдяки введенню в експлуатацію атомного підводного човна. Таким чином, Індія приєдналася до клубу володарів «ядерної тріади», куди входять США, РФ, Велика Британія, Франція та Китай. У цьому контексті напруга в трикутнику Індія-Пакистан-Китай залишається високою. Проте наявність ядерної зброї в усіх трьох країнах виступає стримуючим фактором, запобігаючи масштабним конфліктам, які могли б виникнути, як це неодноразово траплялося в ХХ столітті.
Ізраїль забезпечує свою безпеку в оточенні ворожих сусідів багато в чому завдяки ядерному арсеналу. Хоча Тель-Авів офіційно не визнає наявність у себе ядерної зброї, її ймовірне існування відіграє ключову роль у стримуванні агресії.
Іран і Північна Корея використовують свої ядерні програми як засіб політичного тиску, досягаючи власних цілей у міжнародних переговорах.
За неофіційними даними, секретні напрацювання в галузі військового атому мають такі країни, як Бразилія, Південна Африка, Саудівська Аравія та інші.
Наявність ядерної зброї в багатьох країнах значно підвищує рівень міжнародної безпеки, забезпечуючи стримування агресії, яке дипломатія та міжнародні угоди часто не можуть гарантувати. У цьому контексті розвиток регіонального ЯПЦ та відповідних оборонних ініціатив може стати важливим кроком для держав Інтермаріуму у забезпеченні їхньої стратегічної незалежності.
Без’ядерні держави часто виявляються серед країн, які не можуть визначати власне майбутнє, опиняючись у слабкій позиції на міжнародній арені. Натомість країни, що мають ядерну зброю, мають значно більше можливостей для захисту своєї незалежності та стратегічних інтересів.
«Ядерні скептики» нерідко наголошують на високій вартості створення сучасної ядерної зброї, зокрема засобів її доставки. Безумовно, повноцінний ядерний арсенал, як «ядерна тріада», вимагає значних фінансових і технологічних ресурсів. Проте питання безпеки та захисту людей не має ціни. Крім того, для держав потенційного Інтермаріуму надскладні та дорогі військові технології можуть бути не пріоритетними.
Сучасні технології зробили створення ядерних зарядів дешевшим і швидшим. Наявний науково-технічний потенціал України та інших країн регіону дозволяє впродовж кількох років створити ядерний «арсенал стримування», достатній для забезпечення регіонального балансу сил.
Потенціал України
Фахівці вважають, що Україна, навіть самостійно, здатна реалізувати наступні ключові ядерні технології: отримання тритію, розділення ізотопів плутонію, запуск реактора для виробництва збройного плутонію, створення радіохімічного заводу для збагачення плутонію, відкриття металургійного заводу для виробництва збройного плутонію.
При прийнятті відповідного рішення на державному рівні Україна може створити ядерні заряди як на основі урану, так і плутонію швидше, ніж це свого часу зробили Індія чи Пакистан. Орієнтовна вартість такої програми становить близько одного мільярда доларів США, а її реалізація потребує лише політичної волі керівництва країни.
Таким чином, наявність ядерного потенціалу могла б забезпечити Україні та її союзникам у регіоні значно більшу безпеку та вплив на геополітичній арені.
Україна також володіє незаперечним потенціалом регіонального лідерства в галузі виробництва засобів доставлення ядерних зарядів. Так, для ядерних боєголовок придатні оперативно-тактичні ракетні комплекси «Точка-У» (дальність стрільби до 120 км), кількадесят яких є на озброєнні ЗСУ. Також відновлено роботи в рамках закритого у 2013 р. владою Януковича проекту «Сапсан», що передбачає створення багатоцільового ракетного комплексу з радіусом досяжності 280 км. Існує можливість знову перепрофілювати під військові потреби ракету-носій «Дніпро» 15А18. Причому такі стратегічні носії будуть на порядок точнішими при ураженні цілей за сучасні північнокорейські і навіть китайські аналоги. Втім дієвим регіональним засобом ядерного стримування здатні бути й згадані вище тактичні ракетні озброєння. Зрештою імовірність воєнного протистояння країн Інтермаріуму з державами, для доставки ядерного заряду на територію яких потрібні міжконтинентальні ракети, стратегічні бомбардувальники або підводні човни, є зникомо малою – принаймні у коротко- і середньостроковій перспективі.
Надалі оптимальним для колективних сил ядерного стримування Адріатично-Балто-Чорноморського Інтермаріуму варіантом є подальший розвиток високомобільних, малогабаритних та порівняно недорогих і простих в експлуатації видів озброєння (оперативно-тактичні ракети, атомна артилерія, авіабомби).
Отже, сукупно учасники потенційного геополітичного блоку трьох морів володіють такими ресурсами для реалізації спільної ядерної програми:
- ресурсно-сировинна база;
- тяглість ядерної політики і наявність необхідного для її здійснення кадрового потенціалу;
- розвинена система «мирного атому» (мережа АЕС і профільних виробничих та науково-дослідних установ);
- досвід співпраці та кооперації в галузі високих технологій (від часів «соцтабору»).
Головними чинниками, що ускладнюватимуть ядерний поступ Інтермаріуму є:
- відсутність власного замкненого ЯПЦ в країнах регіону;
- міжнародні ядерні обмеження;
- рецидиви антиядерних настроїв серед громадськості й еліт Адріатично-Балто-Чорноморського регіону та сусідніх країн.
Аналітична кафедра Інституту «Інтермаріум»