- Публікації
- Перегляди: 707
Західні Балкани історично перебувають на перехресті між Європою, Середземномор’ям, Близьким Сходом. Цей регіон традиційно був зоною конфліктності. Саме на Балканах запалала Перша світова війна, після якої популярними стали проекти створення югослав’янської федерації. Утворення в 1918 р. Королівства сербів, хорватів, словенців започаткувало процес інтеграції балканських народів. У 1941 р. Хорватія стала незалежною. Нацисти окупували Сербію. Комуністи на чолі з Тіто вели партизанську боротьбу та здобули перемогу. В 1945-1991 р. існувала Соціалістична Федеративна Республіка Югославія. Ця держава дистанціювалась від СРСР і США та очолювала Рух Неприєднання. Закінчення холодної війни зробило існування Югославії непотрібним. Утворилися нові незалежні держави, які опиралися спробі сербських націоналістів створити «Велику Сербію». Результатом цих спроб стали війни: 1991 р. у Словенії, 1991-1995 рр. між сербами і хорватами, 1992-1995 рр. у Боснії та Герцеговині, 1999 р. у Косово. Війни обумовили поетапність інтеграції нових балканських незалежних держав до ЄС і НАТО.
Першою членом ЄС і НАТО 2004 р. стала Словенія. В 2013 р. до Євросоюзу вступила Хорватія. Європейський Союз з 1995 р. контролює внутрішньополітичний процес у Боснії та Герцеговині. З 1999 р. миротворчі сили НАТО контролюють Косово, яке 17 лютого 2008 р. проголосило незалежність від Сербії. У 2006 р. незалежність проголосила Чорногорія, яка 2017 р. стала членом НАТО. Аби стати членом НАТО Македонії довелося на вимогу Греції змінити назву на Республіка Північна Македонія. Процес демократичної модернізації Західних Балкан далекий від завершення. Сербія, Боснія і Герцеговина, Албанія, Чорногорія, Косово, Північна Македонія перебувають на різних стадіях переговорів про вступ до Євросоюзу.
Тому вони незацікавлені у формуванні альтернативного проекту Балтійсько-Чорноморського союзу. Україну ці країни розглядають як конкурента, який рухається до Євросоюзу швидше за країни Західних Балкан та претендує на ресурси й увагу Брюсселю до себе за умов російсько-української війни.
Звичайно, Балкани також залишаються регіоном військово-політичної нестабільності. Попри членство в НАТО Албанії, Словенії, Північної Македонії, Чорногорії, наявні заморожені конфлікти, як час від часу іскрять. Неврегульованою є ситуація в Боснії і Герцеговині. Після 1995 р. ця країна є конфедерацією, яка складається з двох частин: федерації боснійських мусульман і боснійських хорватів та республіки боснійських сербів. Причому боснійські серби спекулюють на темі возз’єднання з власне Сербією. Водночас Сербія має остаточно неврегульований конфлікт з Косово. Регулярно виникають протиріччя, пов’язані із ступенем самоуправління сербських громад у Косово. Посередництво Євросоюзу між Сербією і Косово не увінчалося успіхом, хоча Брюссель пропонує Белграду і Пріштині прискорення процесу вступу в ЄС в обмін на визнання Сербією незалежності Косово.
Балкани залишаються слабкою ланкою у планах Євросоюзу розбудувати транспортні сполучення з Причорномор’ям та Кавказом. Балканами проходить п’ятий транспортний коридор Трієст – Любляна – Загреб – Будапешт – Чоп – Київ. Крім того, через моравсько-вардарський прохід йде десятий міжнародний транспортний коридор, який поєднує Західну Європу з Грецією. Спроба стабілізації Балкан відніме у Євросоюзу багато часу та ресурсів на десятиріччя вперед. Після вступу 2013 р. Хорватії до Євросоюзу не було надано додаткового імпульсу інтеграції до ЄС Боснії і Герцеговини, Сербії, Північної Македонії, Косово і Чорногорії.
Дві перші спроби реалізації балканських інтеграційних проектів (Королівство сербів, хорватів, словенців та югославської федерації) до певної міри сприяли внутрішній регіональній консолідації, але не включили Балкани в інтеграційні європейські проекти. Югославія часів Тіто, починаючи з 1960-х років намагалась долучитись до західноєвропейського інтеграційного проекту. Вона залишалась нейтральною державою та була глибокою економічною периферією Європейського економічного співтовариства. Розпад колишньої Югославії спровокував майже десятиліття балканських війн. По мірі виходу з цих війн першими до Європейського Союзу з колишніх югославських республік вступила Словенія (2004). Знадобилось ще дев’ять років, аби 2013 р. до ЄС вступила Хорватія. Цього замало для інтеграції балканських країн до ЄС. Триває наукова і політична дискусія щодо меж балканської інтеграції до ЄС. Повна регіональна інтеграція можлива після вступу Туреччини до ЄС. Це програма максимум. ЄС не синхронізує процес переговорів про вступ балканських країн із переговорним процесом з Туреччиною. Надто різні умови цих процесів. Глобальні кризи 2020-х років максимально уповільнює процес завершення вступу балканських країн до Європейського Союзу. Пандемія коронавірусу негативно позначилась на темпі переговорів Албанії, Боснії та Герцеговини, Сербії, Північної Македонії, Косово, Чорногорії щодо вступу до Європейського Союзу. У 2021 р. Європейський Союз актуалізував переговори з балканськими країнами. Успіхом можна вважати досягнення компромісу Греції і Македонії щодо назви останньої та розблокування процесу вступу Північної Македонії до НАТО. У випадку з європейською інтеграції складно консолідувати національну державність балканських країн та їхнього приєднання до наднаціонального європейського проекту. Європейська інтеграція Албанії, Сербії, Косово неможлива без вирішення питання визнання Сербією незалежності Косово. Європейська інтеграція Боснії та Герцеговини також неможлива без вирішення питання статусу конфедеративних зв’язків боснійських сербів, боснійських хорватів і босняків. Без вирішення «сербського» та «албанського» питань на основі виходу Сербії та Албанії на наднаціональний етап розвитку неможливо завершити розширення Європейського Союзу на Балкани.