- Публікації
- Перегляди: 275
Візит президента України Володимира Зеленського до Сербії 7–8 серпня став однією з найбільш показових подій останнього часу у відносинах України з Балканами. Передусім тому, що це був перший візит Зеленського до Сербії від початку його президентства у 2019 році. Сам по собі цей факт уже є важливим, оскільки Белград залишається одним із найближчих до Москви партнерів у Європі, хоча водночас Сербія офіційно підтримує територіальну цілісність України та декларує курс на вступ до Європейського Союзу.
Отже, зустріч Зеленського з Александром Вучичем варто розглядати не лише як черговий дипломатичний контакт, а як спробу сформувати нову основу для українсько-сербських відносин. Власне, характер домовленостей показує, що Київ і Белград намагаються поступово перевести свої відносини із переважно політичної площини у сферу конкретної економічної, транспортної та гуманітарної співпраці.
Показово, що переговори відбувалися на тлі чергової російської атаки на Україну. Зеленський розпочав пресконференцію зі згадки про загиблих від російських обстрілів і наголосив на необхідності використання всіх дипломатичних можливостей для досягнення миру та гарантування безпеки України. Таким чином, навіть сербський напрям української дипломатії сьогодні безпосередньо пов'язаний із ширшим завданням Києва — залучати до діалогу держави, які мають власний вплив і власні контакти з різними центрами сили. При цьому важливо, що Вучич підтвердив підтримку територіальної цілісності України та її європейської інтеграції. За його словами, Сербія завжди підтримуватиме Україну на шляху до ЄС. Зеленський, своєю чергою, заявив, що Україна зацікавлена у прискоренні європейського шляху Сербії. На перший погляд, це може видаватися лише дипломатичною формулою, однак насправді тут є важливий політичний зміст. Україна та Сербія, попри суттєві відмінності у зовнішній політиці, дедалі більше опиняються в одному європейському політичному процесі.
Водночас було б помилкою говорити про геополітичний розворот Белграда від Москви. Сербія й надалі не приєдналася до санкцій Європейського Союзу проти Росії і зберігає тісні відносини з нею. Тому нинішнє зближення з Києвом не означає відмови Вучича від політики балансування між Росією, ЄС та власними сербськими інтересами. Радше йдеться про розширення простору для маневру Белграда, який намагається одночасно зберігати традиційні зв'язки з Москвою та не втрачати перспективу європейської інтеграції.
Загалом саме практична частина переговорів є найбільш цікавою. Сторони обговорили подальше збільшення торгівлі, просування переговорів щодо угоди про вільну торгівлю, співпрацю в енергетиці, сільському господарстві, видобувній галузі та транспорті. Сербія також підтвердила готовність долучатися до відбудови України. Окремо Белград виділить 2 млн євро на підтримку української енергетики, що особливо важливо напередодні нової зими.
Однак найбільш перспективним напрямом може стати транспортна співпраця. Вучич окремо відзначив українську залізничну мережу та заявив про можливість використання українського досвіду для вдосконалення транспортної системи Сербії. Зеленський після зустрічі з прем'єр-міністром Джуро Мацутом наголосив на спільних економічних і логістичних проєктах, передусім на розвитку Дунайського коридору та зміцненні зв'язків між Україною, Західними Балканами та Європейським Союзом.
Саме Дунай у цьому контексті набуває значення, яке виходить далеко за межі звичайного транспортного проєкту. Для України це можливість посилити економічні зв'язки з Центральною та Південно-Східною Європою, а для Сербії — отримати ширший доступ до українського та європейського транспортно-економічного простору. Таким чином, мова йде не тільки про торгівлю чи логістику, а про формування нових регіональних зв'язків.
У цьому контексті візит Зеленського до Белграда варто розглядати і через призму ідеї Міжмор'я. Йдеться не про те, що Україна та Сербія домовилися створити якийсь новий геополітичний блок. Таких домовленостей немає. Проте окремі результати візиту добре вписуються у ширшу логіку Міжмор'я — формування системи економічних, транспортних і політичних зв'язків між країнами Центральної, Східної та Південно-Східної Європи.
Традиційно Міжмор'я пов'язували передусім із простором між Балтійським та Чорним морями, а в ширшому розумінні — також із виходом до Адріатики. Сьогодні ця концепція може набувати більш практичного змісту. Якщо розвиток Дунайського коридору поєднується з українською транспортною системою, європейськими ринками та країнами Західних Балкан, то виникає мережа зв'язків, яка поступово виходить за межі традиційного балтійсько-чорноморського простору.
Отже, Сербія у цій конструкції може розглядатися як потенційна південна ланка такого регіонального простору. Її географічне положення робить країну важливою для транспортних маршрутів між Центральною Європою та Балканами, а Дунай створює природний зв'язок із Чорноморським регіоном. При цьому Белград не обов'язково має бути політичним союзником Києва в усіх питаннях. Для реалізації окремих економічних та інфраструктурних проєктів достатньо спільності інтересів.
Саме в цьому, можливо, полягає найбільше значення нинішнього візиту. Міжмор'я може розвиватися не як формальна організація з фіксованим складом учасників, а як система перехресних зв'язків. Україна поглиблює співпрацю з Польщею, Румунією та країнами Балтії, розвиває дунайський напрям, посилює контакти з державами Західних Балкан. Якщо такі процеси триватимуть, Чорне море дедалі більше ставатиме не периферією Європи, а одним із вузлів ширшого регіонального простору.
Водночас не варто перебільшувати безпосередні результати зустрічі Зеленського і Вучича. Сербія не змінила свою політику щодо санкцій проти Росії, а Москва залишається важливим фактором для Белграда. Тому нинішнє зближення України та Сербії ще не означає стратегічного союзу. Скоріше, воно демонструє поступове формування нової системи інтересів, у якій економічна та транспортна співпраця може випереджати політичне зближення.
Загалом візит Зеленського до Сербії показав, що українська дипломатія намагається працювати не лише з державами, які вже визначилися щодо Росії, а й із країнами, що зберігають складні та багатовекторні зовнішньополітичні зв'язки. Для Києва це важливо і з погляду підтримки України, і з погляду майбутньої економічної інтеграції регіону. Варто зазначити, що Белград навряд чи стане найближчим часом союзником Києва у класичному розумінні цього слова. Але Сербія може поступово стати важливою ланкою українського виходу на Західні Балкани. А розвиток Дунайського коридору, транспортної інфраструктури, торгівлі та участь Сербії у відбудові України створюють для цього конкретну основу.
Таким чином, головний результат візиту Зеленського полягає не стільки в окремих домовленостях, скільки у визначенні нового напряму українсько-сербських відносин. Він може мати значення і для ширшої європейської геополітики: Чорноморський регіон, Центральна Європа та Балкани поступово стають пов'язанішими між собою. Власне, у цьому і полягає сучасний практичний зміст ідеї Міжмор'я.