Жваве обговорення «28 пунктів мирного плану» Трампа має суттєвий стратегічний контекст не тільки для України. Адміністрація 47-го президента США демонструє наполегливе прагнення до нормалізації американо-російських відносин за будь-яку ціну. Тим паче, що тактичні інтереси нинішньої адміністрації і кремлівських бонз наразі близькі. Мова йде про обопільне прагнення зблизитись за рахунок Європейського Союзу. Ще у лютому 2025 року на Мюнхенській конференції з питань європейської безпеки віце-президент США Дж. Венс наголосив на ціннісних відмінностях нової адміністрації та європейських лібералів.

Тому Євросоюз сприймається адміністрацією Трампа не просто як конкурент, а як ідеологічний опонент. Підставою для таких тверджень є ідеологія «темного просвітництва», адептом якої є наприклад олігарх із кременевої долини Пітер Тіль. На його думку, час європейського універсального просвітництва минув, натомість досягнутий рівень розвитку цифрових технологій дає можливість запровадити глобальну мережу цифрового концтабору. Це дасть можливість більш надійно контролювати широкі соціальні прошарки, ніж це робить класична ліберальна демократія. Аби реалізувати цю мету в США, потрібно ліквідувати ліберальну альтернативу у вигляді Європейського Союзу.

Помітним кроком до цього може бути поетапна заміна ліберальних еліт ЄС. На етапі розробки перебувають декілька проектів, пов’язаних із потенційним приходом до влади у провідних країнах Європи правих популістів. Мова йде про високі рейтинги партії «Reform UK» Найджела Фараджа у Британії, про перше місце в рейтингах у Німеччині партії «Альтернатива для Німеччини», про лідерство у Франції «Національного об’єднання» Жордана Бордела. Поки що пріоритетом є збереження при владі в Угорщині флагмана європейського трампізму Віктора Орбана, якому переобиратись 12 квітня 2026 року. Виходячи з цих розрахунків Трампу важливо показати поразку ЄС в Україні. Адже це підриває легітимність правлячих еліт провідних країн ЄС.

Крім того, потенційна угода з РФ відкриває можливість спільного засвоєння «заморожених» у Бельгії російських активів, зокрема, з метою фінансування розробки родовищ рідкоземельних металів та сланцевого газу на знелюдненому Донбасі та засвоєння ресурсів Арктики. Отже, тактичні інтереси Трампа і Путіна тимчасово збіглися. Інша справа, як до цього флірту поставиться Китай. Пекін вже має власний варіант цифрового концтабору з соціальним рейтингом для громадян. Тому американські неофіти автократії є зайвими конкурентами для Піднебесної. Й допускати Трампа до російських ресурсів, тоді як Китай їх отримує за безцінь, теж недоречно.

Тому Китай мотивуватиме кремлівських бонз продовжувати війну в Україні необмежено тривалий час. Це дає можливість Піднебесній не лише зв’язати руки Трамку в Європі та відволікти його увагу від Тайваню, а й виграти час. Пекін, так само як Москва, сподівається, що Трамп у листопаді 2026 року програє проміжні вибори конгресу, що поглибить внутрішньополітичний розкол у США. Аби підвищити вірогідність цього, варто мотивувати РФ воювати ще принаймні рік. Як не парадоксально, у цьому європейський інтерес збігається з китайським. Адже Європейський Союз надто повільно відновлює власний військовий потенціал і не готовий до прямого зіткнення з авторитарним російсько-китайським альянсом, тим паче за ненадійного союзника, яким є Трамп.

Відкритим тільки є питання, чи готовий Євросоюз одноосібно фінансувати Україну та тримати її на плаву, аби воювати ще принаймні рік. Дебати з приводу використання «заморожених» російських активів як «репараційного кредиту» для України зайшли у глухий кут. Норвегія, яка до корупційного скандалу в Україні була готова стати гарантом такого кредиту, відкликала цю ініціативу. Інших претендентів дати гарантії депозитарію російських активів Бельгії від судових переслідувань від Кремля немає. Тож ситуація «зависає», але все дуже динамічно і може змінитись непрогнозовано.

Андрій Мартинов, експерт Інституту «Інтермаріум» з європейської та світової політики