«Сто днів» є символічним дедлайном пригод Наполеона між висадкою у Франції після ув’язнення та до остаточної поразки під Ватерлоо. Відтоді цей таймінг фіксує успіх або провал якоїсь політичної справи. Війна є політикою, яка проводиться силовими засобами. Мотиви, за якими Ізраїль і США 28 лютого 2026 року атакували Іран, були різними. Ізраїль сподівався максимально зруйнувати військові можливості Ірану, якщо пощастить змінити режим у Тегерані. Трамп тоді перебував у захваті від захоплення венесуельського президента Мадуро та сподівався одним ударом вирішити всі проблеми в Ірані. Однак іранський режим виявився більш резистентним, влаштованим за мережевим принципом та ідеологічно зарядженим.  Режим змінили, але на заміну «поміркованим радикалам» прийшли справжні радикали. Тому бліц-криг зазнав невдачі. Після цього проявили себе тактичні протиріччя між Ізраїлем і США.

Нетаньяху сподівається продовжити воювати, адже поки ти воюєш, ти не зазнав поразки. Трамп вимушено налаштований на компроміс. Проблема тільки в тому, що помірковані в іранській владі слабкіші за радикалів «Корпусу стражів ісламської революції». «Стражі» категорично проти того, аби передавати збагачений уран Китаю, або тим паче Росії, з чим згоден Трамп. Вони наполягають на отриманні прибутків від проходження нафтоналивних танкерів Ормузькою протокою та вимагають виведення американських військових баз з еміратів Перської (Арабської) затоки. Ці вимоги є неприйнятними для Трампа, адже фіксують його поразку.

Трамп взагалі опинився в складному становищі. Сподівався тарифами та війною проти Ірану зміцнити позиції на переговорах з Китаєм, натомість тільки послабив американські позиції. Оптимісти вважають, що нафтовики, близькі до Трампа, отримують прибутки від рекордних цін на нафту, але це тактичний успіх. Проти президента США грає час. Справа не лише в тому, що 12 червня в США має стартувати чемпіонат світу з футболу, 14 червня Трампу виповнюється 80 років, а 4 липня США святкують 250 річчя незалежності. Набагато гірше для Трампа, що після цього стартує виборча кампанія до проміжних виборів обох палат конгресу. Якщо відновити бомбування Ірану в цей час, можна достроково перетворитися на кульгаву качку. Існує ще одна політична проблема. Трамп вичерпав право президента 60 днів вести війну без згоди конгресу. У разі відновлення бомбувань Ірану, можна дати додатковий привід конгресу для імпічменту. Тим паче, що від іранської війни не в захваті не тільки демократи, а й значна частина республіканців. Відновлення активних бойових дій не гарантує перемоги. Трамп коливається між негайним відновленням масштабних бойових дій (відкритим є питання, чи за часи припинення вогню американські військові накопили військово-технічний потенціал для цього) та визнанням реальності невдачі. Останнє абсолютно неприйнятне для нього як «переможця по життю».

Феномен іранської війни тільки підтвердив слабкість сили, як і російсько-українська війна для РФ підтвердила те саме. Конвенційна військова сила здатна залякувати, доки ви її безпосередньо не застосували. Але військове щастя зрадливе, а перемога не гарантована. Тому ядерні держави дедалі частіше програють конвенційні війни. Адже ядерна зброя донедавна вважалась козирем, сама наявність якого мала залякувати ворогів. Але ядерна зброя безсила перед асиметричною тактикою конвенційної війни. Утім і вийти з конвенційної війни без символічної перемоги ядерна держава не може, адже це втрата репутації «великої потуги». Тож на жаль, зростає вірогідність застосування принаймні тактичної ядерної зброї, що насправді загонить ядерні держави у безнадійний глухий кут. Ніхто не дасть відповіді, чи вистачить керівникам ядерних держав розуму визнати реальність.

Андрій Мартинов, експерт Інституту «Інтермаріум» з європейської та світової політики