Початок 2026 року загострив увагу до тенденцій, які були властиві міжнародним відносинам останні п’ять років. Банальною стала теза про хаотизацію безпеки в різних регіонах світу. Рік почався із системних зусиль Трампа реалізувати «Національну стратегію безпеки США» в Латинській Америці. 3 січня відбулася зміна влади у Венесуелі.

Світові ЗМІ шоковано транслювати тезу президента США про те, що для нього «власна мораль важливіша за міжнародне право». Це не дивує, адже будь-яка система міжнародного права є доповненням до усталеного світового порядку. Згаданого порядку фактично більше немає. Наслідком цього є поглиблення кризи євроатлантичних відносин, що вкрай небезпечно для України.

Триває дискусія з приводу того, чи готує Трамп захоплення Куби або Гренландії. Європейський Союз та його держави-члени не мають стратегії запобігання захопленню Гренландії. Зрозуміло одне, в такому випадку смисл існування НАТО зникає. Північноатлантичний альянс неодноразово переживав з’ясування стосунків між членами НАТО Грецією і Туреччиною, але роль і значення США для НАТО набагато більша. Це розуміють кадрові генерали в Пентагоні, які за деякими даними намагаються стримувати амбіції Трампа щодо Гренландії. Гумористи пропонують одружити молодшого сина Трампа з датською принцесою, аби Гренландія дісталась США у посаг. Якщо серйозно, то Пентагон пропонує Трампу «спустити пару» на Іран, де з початку 2026 року тривають масові протести. На користь цього не лише вимоги Ізраїлю, а й міркування вигоди від зміни режиму у Тегерані.

Все це засвідчує факт «гібридності» американської зовнішньої політики. З одного боку, амбіціями в Латинській Америці вона демонструє схильність до «регіонального ізоляціонізму». З іншого боку, приклад активності на Близькому Сході свідчить про залишкові інстинкти ролі світового жандарму. Насправді, ці протиріччя нівелює реальна мета-стратегія США. Трамп намагається забезпечити монополію на нафту і газ, що необхідно для підтримання ролі долара як світової валюти, збирається зберегти контроль за світовими торговельними комунікаціями, зміцнити військову потугу.

Інші «полюси сили» Євросоюз, Китай, Індія, Японія настільки шоковані, що поки що мляво на все реагують. Євросоюз не має спільної політичної волі для перетворення на альтернативу НАТО, хоча, якщо тенденції політики США не зміняться, це все одно треба буде робити. Китай дотримується стратегії очікування, коли труп його ворога пропливе повз нього. Індія традиційно відмовляється від активної зовнішньої політики, зважаючи на внутрішні протиріччя. Аналогічно Японія також більше стурбована власною безпекою, а не глобальними  трендами.

На жаль, похорон міжнародного права грає на руку РФ. У випадку найгіршого розвитку ситуації навколо Гренландії навряд чи можна буде розраховувати, що ЄС зможе далі купувати зброю для України в США.

Андрій Мартинов, експерт Інституту «Інтермаріум» з європейської та світової політики