- Публікації
- Перегляди: 194
Цими днями в ЗМІ та експертній сфері активно обговорюється заява президента Франції Е. Макрона що можливої відправки військового контингенту європейських держав, зокрема Франції, до України.
Про це він говорив 26 лютого під час конференції в Парижі, де зібрав глав близько 20-ти держав.
Одразу ж після цієї заяви французького лідера, яка не була конкретизованою та не містила значного інформаційного наповнення, з’явилася низка коментарів, зокрема лідерів західних країн, в яких вони доволі скептично висловилися щодо гіпотетичної відправки військ НАТО до України. Такі заяви зробила Польща, Чехія, Швеція. Звісно ж песимістично щодо цієї ініціативи висловилися в Словаччині та Угорщині.
Російські ЗМІ також не оминули увагою цю тему та вже підхопили тезу про те, що заява Макрона не знайшла підтримки всередині ЄС та НАТО. Загалом, роблячи подібні заяви, Макрону слід було би більше вкласти сенсу та конкретики в дану ініціативу та для початку створити негласну дискусію з цього питання серед європейських лідерів, військового командування НАТО, а вже потім оголошувати цей, навіть, гіпотетичний варіант.
Проте, вже зараз можна проаналізувати та розглянути кілька варіантів відправлення до України військ західних держав. Звісно, безпосередня участь армій країн НАТО у російсько-український війні є на сьогодні більш ніж не реальною. Проте, це не означає, що західні військові не можуть бути присутні тут обмеженими контингентами та виконуючи певні функції.
Отже, який теоретичний сценарій та варіанти участі військових НАТО в обороні України проти російської агресії?
1) Військові інструктори. Як відомо, українські військові проходять підготовку в понад десяти країнах НАТО, відтак, можна припустити варіант, в якому окремі західні країни можуть надіслати своїх інструкторів до України для більш оперативної підготовки особового складу Сил оборони України та фахівців з окремих військових спеціальностей – пілотів БПЛА, саперів, інженерів, снайперів тощо;
2) Вище зазначені спеціалісти – пілоти БПЛА, сапери, санітари і т.д. можуть бути представлені західними спеціалістами й не брати безпосередньої участі у військових діях, а дислокуватися на полігонах, тренувальних базах тощо;
3) Теоретично до України без зайвої огласки можуть бути направлені обмежені контингенти військових країн НАТО, які також не будуть брати безпосередньої участі в боях. Вони можуть охороняти (або допомагати охороняти) стратегічні об’єкти, окремі ділянки українського кордону, наприклад, де наша країна межує з Білоруссю, оперувати західними зразками ППО, виконувати інші завдання, не пов’язані з безпосередніми бойовими діями проти російських окупантів;
4) Четвертий сценарій є на сьогодні найменш реальним й передбачає безпосередню участь військових західних країн у відбитті російської агресії в статусі добровольців або контрактників. В цьому варіанті мова може йти не про кадрових військових, які на сьогодні є на службі конкретної країни-члена НАТО, а про військових, звільнених в запас або на пенсію.
Які країни теоретично можуть надіслати своїх військових до України?
Як вже зазначалося, свою неготовність підтримати цю ініціативу Макрона вже висловила Польща, Чехія та Швеція. Стосовно самої Франції, її готовність надіслати своїх військових за тих чи інших умов поки виглядає доволі скептичною, хоча й Макрон, й прем’єр-міністр Франції Атталь заявили, що готові зробити все, щоб не дати Росії перемогти, включно з варіантом відправки до України французького контингенту.
Окрім Франції, потенційно надіслати свій контингент до України за тих чи інших умов, може Великобританія, Литва, Туреччина, а окрім європейських держав – Канада. Ще раз варто підкреслити – список цих країн, якщо таке рішення взагалі буде ухвалено, буде залежати від конкретних умов та форматів участі їхніх контингентів у військових діях на території України. Не слід також відкидати заяву французького лідера, як суто пропагандистську або як своєрідний сигнал Росії щодо готовності Заходу до рішучих дій по захисту України. Окрім цього, не слід забувати й про те, що Франція може намагатися грати роль провідної держави Європи, регіонального та геополітичного гравця, який, умовно кажучи, бере під опіку європейський континент.
Хоча, на фоні нерішучості та гальмування щодо постачання Україні зброї, боєприпасів, нарощування темпів розгортання французького та загальноєвропейського ВПК, а також враховуючи геополітичні поразки Франції в Африці минулого року, такі дії та заяви Парижа, на сьогодні здаються швидше декларативними та мало реальними до реалізації.