- Публікації
- Перегляди: 1726
Інформаційно-психологічні операції (ІПСО) стали невід’ємною складовою війн новітньої епохи, зокрема й російсько-української війни. У нову епоху, коли Інтернет та соціальні мережі набувають дедалі більшого значення, масштаби ІПСО постійно зростають. Для досягнення перемоги над противником у сучасних умовах вже недостатньо лише потужного військово-промислового комплексу, чисельної армії та новітніх зразків техніки. Безумовно, економічна та технологічна складова, так само як і якісно підготовлене військо, людський потенціал та індустріальна база, відіграють ключову роль. Водночас у XXI столітті зростає значення інформаційної компоненти — не лише у воєнній сфері, а й у політиці, дипломатії, масовій культурі.
Події російсько-української війни переконливо демонструють, що успіх на фронті не завжди залежить від чисельної переваги чи технічної оснащеності армії. У низці випадків вирішальним чинником стає ефективна дезінформація ворога. Ми живемо в епоху постправди, коли встановити достовірність інформації стає дедалі складніше. Саме тому інформаційно-психологічні операції дедалі частіше використовуються як інструмент стратегічного впливу — не лише на військові підрозділи, а й на цивільне населення, еліти, міжнародну спільноту.
Історична ретроспектива
Задовго до настання сучасної інформаційної епохи, під час збройних конфліктів — як локального, так і масштабного характеру — сторони нерідко застосовували методи дезінформації супротивника. Воєнна міць і добре підготовлене військо не були єдиною запорукою перемоги на полі бою. В усі історичні епохи суттєву перевагу у війнах забезпечували стратегічна майстерність, тактика, кмітливість та вміле введення противника в оману.
Історія зберегла низку прикладів застосування елементів дезінформації ще з епохи неоліту та раннього енеоліту (початок III – II тисячоліття до н.е.). Давні цивілізації — хети, урартійці, єгиптяни, вавилоняни — у війнах і битвах вдавалися до тактичних маневрів, спрямованих на введення ворога в оману щодо місця розташування військ, їх чисельності чи планів облоги. Хоча джерела того періоду є фрагментарними, єгипетські та ассиро-вавилонські тексти подекуди згадують про подібні практики.
Більш пізні джерела дають повніше уявлення про використання дезінформації у воєнному мистецтві. Зокрема, Геродот, описуючи скіфо-перські війни (514–513 рр. до н.е.), згадує, що скіфи, аби виснажити військо персів, використали «тактику випаленої землі»: вони відступали вглиб своїх територій, отруювали джерела води, спалювали пасовища й тим самим позбавляли ворога ресурсів.
У Стародавньому Римі дезінформація також відігравала важливу роль. Римські воєначальники розробили шаховий порядок бойового шикування легіону — три ряди маніпул, що виконували різні функції, а також додаткові загони, які діяли окремо. Така тактика ускладнювала ворогові оцінку чисельності та структури римського війська. Історик Діон Кассій звертав окрему увагу на військову хитрість та кмітливість римлян, підкреслюючи їхню здатність вводити супротивника в оману.
Середньовіччя та Новий час також багаті на приклади дезінформаційних практик. Зокрема, легендарний троянський кінь, хоч і не підтверджений археологічно, є культурним архетипом стратегічної обманної операції. Історично засвідчений приклад подібної тактики — захоплення італійського міста Луна вікінгами у XI столітті. Помилково вважаючи Луну за Рим, вождь вікінгів Халстейн інсценував власну смерть, щоби потрапити за міські мури нібито для прийняття хрещення. Отримавши доступ до міста, вікінги влаштували різанину та пограбування.
Із появою телеграфу та інших засобів комунікації методи дезінформації значно удосконалилися. Під час Першої світової війни ворогуючі сторони поширювали фальшиві телеграми про переміщення військ або плани наступу. Так, Російська імперія створила у 1915 році телеграфне агентство «Нордзюд» із філіями у Бухаресті, Стокгольмі та Копенгагені. Його завданням було поширення пропаганди через західну пресу та збір інформації про противника. У цей же період в Генеральних штабах Франції та інших країн діяли окремі підрозділи, що виготовляли підроблені документи для дезінформації супротивника через агентурні мережі.
Таким чином, навіть до появи електронних ЗМІ, соціальних мереж і цифрових технологій, інформаційно-психологічні операції в тій чи іншій формі вже були складовою військової стратегії — від примітивних обманів до ретельно спланованих маніпуляцій свідомістю противника.
Концепція та сучасний стан інформаційно-психологічних операцій
Переходячи безпосередньо до висвітлення сучасного стану та концепції ІПСО, варто зазначити, що серед дослідників інформаційно-психологічних операцій немає єдиного підходу щодо визначення ключових термінів у цій сфері. Якщо раніше дії, спрямовані на вплив на масову або індивідуальну свідомість, в англомовній літературі називалися «психологічними операціями», то в 2010 році їх було перейменовано на «операції з військово-інформаційної підтримки». Водночас українські теоретики та представники спецслужб використовують термін «спеціальні інформаційні операції». У військових науках більше вживаються терміни «інформаційно-психологічні операції» або «психологічні операції». Така різноманітність термінології створює певні труднощі у взаєморозумінні між фахівцями різних галузей.
Інформаційно-психологічні операції є різновидом інформаційних операцій, які передбачають практичне використання складного комплексу узгоджених, скоординованих і взаємопов'язаних форм, методів і прийомів психологічного впливу. Вони охоплюють політичні, військові, економічні, дипломатичні та, власне, інформаційно-психологічні заходи. Метою таких операцій є вплив на конкретну людину або групу людей для нав'язування їм чужих ідеологічних та соціальних установок, створення хибних стереотипів поведінки, а також трансформація їх настроїв, почуттів і волі в потрібному напрямку.
Українські дослідники ІПСО зазначають, що суб’єктами проведення таких операцій є: керівництво іноземної держави, спецслужби іноземних держав та її агентура, засоби масової інформації (іноземні та підконтрольні вітчизняні), неурядові організації (іноземні й підконтрольні вітчизняні), інтернет-ресурси. ІПСО можуть бути спрямовані проти населення загалом чи окремих соціальних прошарків і груп; проти політичної, фінансово-економічної, наукової, культурної еліти; проти певних політичних чи військових лідерів; проти релігійних діячів; проти окремих осіб, відповідальних за прийняття тих чи інших суспільно значимих рішень тощо. Також вони можуть мати вплив на інформаційно-технічну інфраструктуру, але для більш ефективного впливу — на свідомість і поведінку людей.
Здійснення інформаційно-психологічної операції проходить через кілька етапів і виконується за приблизною схемою, яка може варіюватися в залежності від завдання, часових рамок, об'єктів впливу та бюджету суб'єкта проведення операції. Основні етапи такі:
- Етап планування. На цьому етапі визначають доцільність проведення операції, її цілі, завдання, ресурси, засоби, цільову аудиторію та методи впливу. Важливим аспектом є пошук або створення «груп підтримки» в середовищі об'єкта впливу, на які можна спиратися під час проведення операції;
- Інформаційний привід. Необхідно вибрати або створити подію (інколи псевдоподію), яка стане приводом для початку пропагандистської кампанії або ІПСО. Найчастіше використовуються негативні події, які краще закарбовуються у свідомості аудиторії;
- «Розкрутка» інформаційного приводу. Це основний етап операції, який полягає у використанні інформаційного приводу для досягнення поставлених цілей: посилення, формування або руйнування певних структур суспільно-політичної комунікації, або отримання переваги;
- Етап закріплення. Завершується операція після досягнення цілей або через форс-мажорні обставини. Важливо завершити її плавно, щоб об'єкт не розпізнав маніпуляцію, адже «розкрита маніпуляція — це невдала операція».
Для організації інформаційно-психологічних операцій доцільно залучати всі можливі канали масової комунікації. Це включає як традиційні методи, такі як розповсюдження листівок, плакатів, графіті та поширення чуток, так і сучасні засоби, зокрема супутникове та звичайне телерадіомовлення. Особливу роль відіграють можливості інтернету: поширення тематичних світлин та фото, провокування конфліктів у соціальних мережах та інші інструменти впливу на аудиторію. Важливо зберігати баланс між цими каналами, щоб використовувати їх максимально ефективно і досягти бажаного результату.
Ще одним поширеним прийомом ІПСО є використання наративу. Теоретична можливість створення текстів із заданим напрямком пояснюється надмірністю інформації, характерної для природної мови, та широкою різноманітністю форм подачі одного й того ж змісту. Завдяки цьому надмірність мови дозволяє передавати будь-яке повідомлення з певною емоційною інтерпретацією, що дає змогу формувати ставлення до нього. Це особливо важливо під час впливу на громадську думку, адже саме емоційне забарвлення допомагає визначати ставлення аудиторії до інформації.
Інформаційно-психологічні операції під час російсько-української війни
Ще до початку повномасштабного вторгнення Російська Федерація, проводила низку інформаційних кампаній проти України, використовуючи ті чи інші інформаційні приводи. Це робилося методом звичайного переінакшення та виривання з контексту тієї чи іншої інформації, цитат політиків, громадсько-політичних діячів, лідерів громадської думки тощо. Так робиться і зараз з ще більшою динамікою. Необхідно зазначити, що попри численну інформацію про факти корупції та розкрадання в російській армії, арешти російських військових високопосадовців, на свої інформаційні кампанії та пропагандистські ЗМІ Москва дійсно не шкодує грошей та ресурсів. Такий висновок можна зробити проаналізувавши масштаби інформаційної роботи, яку проводить Росія. Це – зайве свідчення того, що інформаційно-психологічні операції – дійсно вагома складова сучасних воєн.
З початком повномасштабного вторгнення Росії в українському суспільстві різко зріс попит на інформацію. Мільйони українців щодня користуються соцмережами, різноманітними електронними інформаційними ресурсами, застосунками тощо. Вони дають змогу оперативно дізнатися про найактуальніші новини, дізнатися про повітряну тривогу, рух БПЛА, ракет і т. д. Тому, розуміючи це, ворог особливо активний серед цього сегменту інформаційних ресурсів.
Ще 2022 року було оприлюднено інформацію, що спецслужбами України викрито близько 300 каналів популярної нині програми (мобільного додатку) для комунікації – Телеграм, які активно проводять антиукраїнську інформаційну кампанію. При чому, їхня діяльність зводиться, як правило, не стільки на прямо антиукраїнських наративах, а на поширенні дописів з завідома неправдивою інформацією, яка спрямована на дезінформацію українців, розповсюдження паніки, зневіри, розколу в суспільстві тощо. Як правило, ці телеграм-канали та групи мають зовсім не російські чи антиукраїнські назви. Вони можуть називатися й типовими назвами, на кшталт «Україна новини», але нести в собі дезінформацію, маніпуляцію та інший деструктив.
На які теми найчастіше пишуть ці ресурси? Найбільш розповсюдженими темами, які публікуються на цих каналах є події в Україні та навколо України. Там методично та цілеспрямовано просуваються тези, що Захід втомився від війни в Україні та все дедалі неохоче готовий підтримувати Київ, що ситуація йде до поступового заморожування конфлікту й Україна назавжди втратила Південь і частину Донбасу з Кримом, Україні не будуть постачати озброєння, вона не здатна пережити зиму, а Польща, Румунія та Угорщина тільки й чекають вигідного моменту, щоб анексувати Західну Україну тощо. Окремо російська пропаганда звертає увагу на необережні та двозначні висловлювання як українських, так і західних політиків та лідерів громадської думки, спотворюючи початкову ідею таких висловлювань.
Наведемо кілька, на наш погляд, найбільш яскравих прикладів спотворення висловів політиків та посадових осіб:
- Оригінал: Борис Пісторіус – міністр оборони Німеччини: «Ми робимо те, що можемо. Те ж саме стосується майже всіх інших союзників і партнерів. По-перше, ми не союзник України. Ми не входимо в один Альянс». Тобто, Пісторіус говорить про те, що незважаючи на відсутність договору між Києвом та Берліном, який би створював між сторонами союзницькі відносини й зобов’язання, Німеччина все рівно допомагатиме Україні. Зазначимо, що наразі Німеччина займає друге після США місце за обсягами військової допомоги.
Спотворення вислову: «Борис Пісторіус заявив, що не вважає Україну союзником Німеччини». Тобто, створюється хибна думка, що Німеччина відмовляється підтримувати Україну або робить це неохоче;
- Оригінал: «Німеччина виділить на військову допомогу Україні у 2025 році 4 млрд євро, замість майже 8 млрд цього року». Коментуючи цю новину, варто зазначити, що економіка Німеччини уникла рецесії (фаза економічного циклу під час якої відбувається загальне зниження економічної активності) на початку року 2024 року, проте зростання виявилося повільнішим, ніж цього очікували, тому уряд Німеччини, намагався закрити «бюджетну діру». Внаслідок чого бюджет Німеччини у 2025 році буде зменшений в тому числі й для допомоги Україні.
Спотворення новини: «Німеччина заморозила допомогу Україні», «Німеччина більше не буде надавати військову допомогу Україні»;
- Оригінал: Матеуш Моравецький – екс-прем’єр-міністр Польщі: «Ми більше не передаємо зброю Україні, оскільки переозброюємо Польщу більш сучасною зброєю». Цю заяву Моравецький зробив ще будучи главою польського уряду у 2023 році. Політик мав на увазі, що Польща на той момент вже вичерпала запаси зброї, яку могла передати Україні. Це підтверджує й президент Польщі Анджей Дуда, наголошуючи на тому, що слова Моравецького невірно інтерпретували: «… на мою думку, прем’єр-міністр сказав наступне: ми не збираємось передавати Україні зброю, яку зараз закуповуємо для модернізації польської армії».
Спотворення вислову: «Польща відмовляється допомагати Україні». Тобто, взята з контексту фраза змінює свій першочерговий сенс;
- Оригінал: Дмитро Лиховій – речник ОУВ «Таврія» у лютому 2024 року заявив, що росіяни можуть піти в наступ на Запоріжжя.
Спотворення вислову: низка телеграм-каналів та ЗМІ інтерпретували заяву Д. Лиховія, що російські війська становлять загрозу для міста Запоріжжя, хоча малось на увазі Запоріжжя як регіон, а безпосередньо самому місту Запоріжжя наступ росіян не загрожував.
Таких прикладів можна навести ще кілька десятків. Концепція їх подачі в цілому зрозуміла.
Матеріали, які виходять на згадуваних ресурсах, дуже часто підкріплюються коментарями неіснуючих осіб. Задля цього ворогом створюються спеціальні медійні ресурси – т. зв. «ботоферми», якими оперують фахові спеціалісти з ІТ технологій та досвідчені користувачі соціальних мереж. Як правило, їм надходять задачі з тезами, які вони мають реалізовувати пишучи коментарі та створюючи, таким чином, враження активного обговорення тієї чи іншої теми в соціальних мережах. Це може сприяти як і додатковому розповсюдженню неправдивої інформації, так і створенню ілюзії її правдивості, суспільного резонансу тощо.
Окрім новітніх засобів дезінформації та пропаганди, окупанти використовують й старі – поширюючи, зокрема, на окупованих територіях агітаційні матеріали, налагоджуючи роботу друкованих ЗМІ, теле-радіомовлення тощо. До прикладу, в Мелітополі наразі діє підконтрольна окупантам радіостанція, ведеться мовлення місцевого телебачення на платформі ТРК «Мелітополь» та «МТВ-плюс», також підконтрольного окупаційній владі, через яке вони ретранслюють як російські пропагандистські шоу, так і місцевий контент. З відкритих джерел. На 2024 рік, за даними спецслужб України, на окупованих територіях Херсонщини та Запоріжжя виходило 4 періодичних видання – в Мелітополі, Бердянську, Генічеську та інших містах не враховуючи значну кількість агітаційної продукції, яку активно розповсюджують окупанти в закладах освіти, муніципальних закладах тощо.
Таким чином, окупанти прагнуть створити на підконтрольних ним територіях певний інформаційний вакуум. Основними темами, які окупанти поширюють серед українського населення, є зневіра в спроможності Сил оборони України повернути окуповані території, думка, що ніби то українська влада відмовилась від громадян, які тимчасово живуть в окупації, що Росія назавжди отримала контроль над цими територіями тощо. Слід констатувати, що через брак інформації, відсутність нормальних засобів комунікації в людей, що мешкають на окупованих територіях, дійсно нерідко спостерігається зневіра в перемогу України. Це, наприклад, чітко можна простежити після деокупації Харківщини, півдня Донеччини та Херсону з лівим берегом Херсонщини, коли під час інтерв’ю звільнені з-під російської окупації українці зізнавались, що серед них спостерігались панічні настрої та зневіра. Тезу про інформаційний вакуум підтверджують з звільнені з російського полону українські полонені, зазначаючи, що впродовж полону росіяни навмисно давали їм неправдиву інформацію й замовчували успіхи України на фронті.
Хоча в даному контексті знову ж треба згадати телеграм-канали, але вже з проукраїнським контентом, які можуть читати мешканці тимчасово окупованих територій, де, звісно є покриття Інтернет. Це зайвий раз свідчить про те, що в подібних умовах новітні засоби масової інформації можуть бути більш конкурентними з традиційними ЗМІ – телебаченням, радіо, друкованою пресою.
Логічно виникає питання: чи проводить Україна подібні інформаційно-психологічні операції?
Безумовно й українські спецслужби, і українська сторона в цілому, проводять різного роду інформаційні операції з дезінформації ворога. Методологія цих заходів загалом така ж як у росіян, лише, варто зазначити, що українські ІПСО є більш продуманими та ефективними. Зокрема, найбільш ефективною українською спецоперацією на інформаційному полі, була дезінформація ворога перед початком Балаклійсько-Куп’янської наступальної операції вересня-жовтня 2022 року. Тоді, за допомогою ЗМІ, коментарів провідних політиків, державних діячів, командувачів розповсюджувалась завідомо недостовірна інформація, що Сили оборони України почнуть перший реальний контрнаступ на Херсон. Можна пригадати, як тоді в ЗМІ особливої популярності набрала тема херсонських кавунів, яка була натяком на наступ українських військ на Херсонщині. Як можна побачити з розвитку подальших подій, ця інформаційна операція виявилась вкрай вдалою, оскільки окупанти, повіривши, що головний удар Сил оборони України буде на Херсон, перекинули туди значні сили, послабивши при цьому, інші ділянки фронту. Враховуючи особливості логістики та транспортного сполучення Херсону, що знаходиться на правому березі Дніпра й основним угрупуванням російських окупаційних військ, які розташовувалися на лівому березі, українські сили змогли частково блокувати окупантів в Херсоні завдавши ударів по їх логістиці, зокрема, основній транспортній гілці – Антонівському мосту, чим значною мірою паралізували їх сили й після цього пішли в наступ на Харківщині. Результатом цієї спецоперації стало звільнення майже всієї Харківщини, півночі Донеччини та незначних територій на Луганщині. Військові аналітики називають Балаклійсько-Куп’янську наступальну операцію Сил оборони України – найбільш яскравою та вдалою з часів Другої світової війни, в успіху якої неостанню роль зіграла дезінформація ворога.
Таким чином, можна зробити висновок, що новітня епоха внесла чимало коректив в концепцію та хід війн. Безумовно, важливою компонентою сучасних війн є технологічна складова, нові види озброєння – на зміну дороговартісній бронетехніці, авіації, флоту приходять безпілотні літальні апарати, підводні дрони, інша роботизована техніка зі штучним інтелектом, радіоелектронна боротьба, тощо. Це вже змінює тактику та стратегію ведення війни. Але разом з цим, паралельно з розвитком інформаційних технологій, вже згадуваного штучного інтелекту всі більшого впливу на хід війни набувають інформаційно-психологічні операції, які в поєднанні з добре спланованими діями на фронті можуть бути запорукою перемоги в умовах війн нового покоління.