Промайнув другий місяць війни Ізраїлю і США проти Ірану. Стратегія бліц-кригу, яка була обрана 28 лютого 2026 року, дала частковий результат. Формально режим аятол поступився владою в Тегерані «Корпусу стражів ісламської революції», але від того перемога не стала ближчою до Трампа. Бомбування території Ірану особливо активно відбувались впродовж першого місяця війни. Тоді ж Іран інтенсивно відповідав по еміратам Перської затоки. Але запаси боєприпасів за цей час наблизились до вичерпання. І Трамп взяв тактичну паузу, сподіваючись, що режим у Тегерані розколовся і можна буде дотиснути його до капітуляції. Звичайно, якщо під капітуляцією розуміти відмову від ядерної і ракетної програм. Однак Іран перетворив стратегічно важливу Ормузьку протоку на потужний фактор асиметричної війни. Навіть під час формального «припинення вогню» в протоці тривали захоплення танкерів і взаємна блокада іранських і американських сил. Ситуація змінювалась як на гойдалці. Сьогодні Іран і США ведуть переговори, завтра вже не ведуть. І так по колу. Новини встигають застаріти ще до того як їх оголосили. Але за туманом війни зрозумілим є певний набір фактів, які є об’єктивними.

По-перше, іранська економіка зазнала суттєвих збитків. За найбільш скромними оцінками економістів, Тегеран втратив близько десяти відсотків валового внутрішнього продукту. З наближенням спеки можна очікувати перебоїв із водою та продуктами харчування у мегаполісах. Тому Іран, як би не хотіли його яструби, не має необмеженого часу на війну. Хоча «Корпус стражів ісламської революції» й мріє дати бій американським військам на суходолі. Але навіть Трамп розуміє, що сухопутна операція в будь-якому форматі поховає його політично достроково до листопадових виборів конгресу.

По-друге, можна змінити тактику, тільки відповідати на атаки з боку Ірану та чекати, поки «ішак здохне», тобто часу, коли іранська економіка завалиться від наслідків війни. Процедури припинення вогню свідчать, що ця тактика де-факто обрана Сполученими Штатами.

США, зрозуміло, не визнають, що не виграли війну. Це має свою внутрішньополітичну ціну. Демократи насолоджуються тим, як Трамп сам собі копає політичну могилу. Розколовся рух «Make Amerika great again». Прихильники Такера Карсона вважають, що Ізраїль втягнув США у війну, вигідну тільки Ізраїлю. Поки зростають ціни на бензин на заправках, Трамп чекає на втрату більшості у листопаді в обох палатах конгресу. Якщо перемога демократів буде вагомою, можна чекати й на спробу імпічменту. Хоча відкрите питання, що демократи виграють, замінивши Трампа на Венса.

Європа серед тих, хто вже економічно програв від війни. Це особливо вражає, зважаючи на наближення у вересні виборів ландтагів у східнонімецьких землях. Поразка партій правлячої коаліції може повалити уряд Мерца. Проте Макрон робить вигляд, що все гаразд. Він поривається захищати то Польщу від Росії, то Грецію від Туреччини. Але стратегічно Європа програє від зростання цін на нафту та невизначених термінів завершення війни з Іраном.

Росія на перший погляд виграла економічно. Трамп скасував ембарго на продаж російської нафти. Євросоюз не наважився ввести в 20-й пакет санкцій російський танкерний флот. Знову запрацював нафтопровід «Дружба». Тож гроші на війну є, але є також й проблема сенсу продовження війни. Путін навряд чи хоче бути «аятолою», на заміну якому прийдуть російські яструби типу хунти Герасимова-Дюміна-Бєлоусова. Але путінському режиму можна з яструбами загравати, погрожуючи країнам Балтії та ескалацією війни проти України.

Китай встиг напередодні війни накопити запаси нафти, та й російська нафта надходить. Справа тільки в ціні. Вона настільки велика, що зупиняє зростання економіки. До того ж Іран подав поганий приклад, беручи плату за прохід Ормузькою протокою. Тепер Сінгапур хоче брати плату за прохід Малаккською протокою, яка є життєво важливою для китайської економіки. Тому через пакистанську дипломатію Китай намагається зупинити війну, але поки що без успіху.

Індія невдоволена тим, що іранська війна підняла роль Пакистану. Щойно Ісламабаду було нав’язано війну з Талібаном, як Китай мотивував пакистанських союзників до мирних ініціатив. Тепер пакистанська дипломатія не тільки демонструє активність і близькість до Пекіна і Вашингтона, а й отримує прибутки від оборонного союзу із Саудівською Аравією. Індійська дипломатія себе поки що ніяк публічно не проявила.

Емірати Перської (Арабської) затоки кожен новий день війни втрачають мільйони доларів. Інвестори не швидко забудуть картинки бомбувань еміратів. На відновлення нафтогазової галузі знадобиться чимало часу навіть у разі припинення війни.

Ізраїль, здається, серед переможців. Але Трамп переконливо показав, що в ручному режимі може керувати Нетаньяху, оголошуючи режим припинення вогню з «Хезболлою». Війна проявила вразливість ізраїльської логістики. Купувати азербайджанську і казахську нафту через Туреччину виявилось не оптимальним рішенням, особливо після українських атак на Новоросійськ. Завдяки війні Нетаньяху загнав опозицію під лавку. Але в країні все одно відбуваються спорадичні акції за припинення війни. Нетаньяху визнав, що у нього рак простати. Тож відкритим є питання, коли відбудуться вибори кнесету, які раніше планувались на осінь 2026 року, і хто поведе «Лікуд» на вибори. Іран, звичайно, послаблений, але Туреччина теж не подарунок долі для Ізраїлю.

Туреччина уникла прямого залучення до війни з Іраном. Не вдалося навіть актуалізувати курдську проблему. Війна загострила протиріччя навколо Північного Кіпру. Ердоган збирається видобувати газ на шельфі острову, адже родовище «Левіафан» настільки велике, що може закрити всі європейські потреби в газі. Однак Європа навряд чи готова дарувати його Ердогану. Тож уникнувши однієї війни, Туреччина має нагоду встрянути в не менш криваву бійню з європейцями.

Загалом наприкінці другого місяця війни можна стверджувати, що  війна з Іраном, як до неї російсько-російська війна, втратила зрозумілий стратегічний смисл і перетворилась на суцільну тактику, що робить обидві війни надто тривалими та непрогнозованими за кінцевими результатами.

Андрій Мартинов, експерт Інституту «Інтермаріум» з європейської та світової політики