- Публікації
- Перегляди: 1056
Червень 2025 року був динамічним та багатим на події, пов’язані як з російсько-українською війною, так і з геополітичними зрушеннями глобального масштабу. Тому виокремимо топ-5 головних з них і проаналізуємо.
1. Операція «Павутина»
1 червня 2025 року Служба безпеки України провела масштабну спеціальну операцію під назвою «Павутина», яка стала найбільшою диверсійною атакою на авіаційні сили Росії за час повномасштабної війни. В результаті ударів по чотирьох військових аеродромах у глибокому тилу Росії — «Дягілево», «Оленья», «Іваново» та «Бєлая» – було знищено або серйозно пошкоджено 41 літак стратегічної авіації, включаючи бомбардувальники Ту-95, Ту-160, Ту-22М3 та літаки-розвідники А-50.
За оцінками СБУ, Росія втратила близько третини своїх стратегічних літаків, а сума завданих збитків перевищила 7 мільярдів доларів. Ці повітряні судна є носіями крилатих ракет, якими Кремль систематично атакує українську інфраструктуру. Таким чином, операція «Павутина» суттєво ослабила можливості Росії для масованих повітряних ударів. Зауважимо, що за підсумками масованих атак Росії впродовж червня, після операції «Павутина» вона застосовувала для ударів по Україні доволі обмежену кількість стратегічної авіації – 3-4 літаки, замість 10-14 в попередні 3 роки.
Операція готувалась понад півтора року. В її основі — розгортання всередині Росії спеціально розроблених дронів-камікадзе українського виробництва, обладнаних елементами штучного інтелекту. Для маскування їх транспортували у вигляді частин дерев’яних конструкцій, які виглядали як побутові модулі або тимчасові будівлі. Після прибуття на місце дрони стартували з цих конструкцій і вражали цілі на сотні кілометрів у тилу.
Дрони працювали не лише за дистанційним керуванням, а й у напівавтономному режимі — за втрати зв’язку вони переходили в режим самостійного наведення на об’єкт. Показово, що запуск одного з дронів здійснювався буквально з-під будівлі російських спецслужб, що свідчить про серйозні прорахунки контррозвідки РФ.
Міжнародна преса охарактеризувала цю операцію як безпрецедентну. Видання порівнювали її із символічним ударом Давида по Голіафу, а деякі експерти назвали її історичною віхою у використанні безпілотної зброї у війнах XXI століття. У Росії ця подія викликала внутрішній резонанс — посилилися перевірки, почалися ротації в частинах ППО та ФСБ, а Міністерство оборони РФ тимчасово заборонило польоти стратегічної авіації з вразливих баз.
Таким чином, операція «Павутина» стала серйозним ударом не лише по технічному потенціалу російської армії, а й по іміджу режиму. Водночас операція мала і політичне значення: вона продемонструвала партнерам України, що країна здатна діяти ефективно, креативно і нестандартно навіть у глибокому тилу ворога. Це зміцнило довіру до українських спецслужб і посилило аргументи на користь подальшої військової допомоги.
2. Провальний саміт G7 у Канаді: «Група семи» перетворюється на «шістку»
Саміт G7, що проходив 15–17 червня в Канаді, став знаковим прикладом деградації цього формату. Найбільший резонанс викликала поведінка Дональда Трампа, який уперше взяв участь у зустрічі «великої сімки» після свого повернення до влади. Він прибув із запізненням, фактично проігнорував більшість колективних заходів і несподівано залишив саміт уже в понеділок, пояснивши це потребою реагувати на кризу на Близькому Сході. Це рішення призвело до зриву багатьох запланованих переговорів, зокрема 40-хвилинної зустрічі із Зеленським.
Відсутність координації з боку США призвела до провалу саміту: лідери G7 не змогли ухвалити жодної спільної заяви щодо війни в Україні, санкцій проти Росії або підтримки західних цінностей. Фактично G7 перетворилася на G6+1: решта лідерів діяли узгоджено, тоді як США зайняли окрему позицію, зокрема заблокували зниження «цінової стелі» на російську нафту.
Трамп також спровокував міжнародний скандал, образивши президента Франції Емманюеля Макрона у відповідь на спробу виправдати його достроковий від’їзд. Крім того, президент США озвучив фальшиву версію про роль Канади у виключенні Росії з G8, припустившись низки історичних помилок.
За підсумками, саміт не ухвалив підсумкового комюніке, обмежившись окремими короткими заявами – жодна з яких не стосувалась України. Це засвідчило глибоку кризу в самому форматі G7, що втрачає роль майданчика стратегічної єдності Заходу.
3. Ірансько-ізраїльський конфлікт та приєднання США до війни проти Ірану
У червні 2025 року Близький Схід опинився на межі масштабної регіональної війни. У ніч на 13 червня Ізраїль завдав потужного превентивного удару по Ірану, який тривав понад 40 годин. Було уражено понад 150 військових об’єктів, включаючи ключові елементи ядерної інфраструктури поблизу Ісфахану, Фордо, Тебрізу та в західних провінціях Ірану. За офіційною заявою Армії оборони Ізраїлю, метою атаки було пошкодження ядерної програми Ірану та запобігання створенню ним атомної бомби.
Внаслідок ударів загинули кілька високопоставлених іранських військових, а Ізраїль фактично нейтралізував частину систем протиповітряної оборони Ірану. У країні були оголошені надзвичайні заходи, а ізраїльські авіакомпанії вивели свої літаки за межі країни, готуючись до можливих атак у відповідь.
Іран не забарився з реакцією. У ніч на 14 червня по території Ізраїлю було випущено близько 150 балістичних ракет та безпілотників. Частина з них була перехоплена системами ПРО, однак деякі досягли цілей. Найбільших руйнувань зазнало місто Тамра поблизу Хайфи, де загинули чотири особи, зокрема палестинська жінка та її дві доньки. Також удари були завдані по Бат-Яму, де загинули діти віком 8 і 10 років, а також дві літні жінки. Ще одна ракета влучила в житловий район міста Реховот. Загалом загинуло восьмеро цивільних, понад 130 осіб дістали поранення. Частина іранських ракет і дронів була перехоплена над Йорданією, що засвідчило ризик втягнення в конфлікт третіх країн.
Паралельно продовжився раунд взаємних ударів між Ізраїлем та єменськими хуситами. У травні 2025 року Ізраїль завдав авіаударів по єменському портовому місту Ходейда та аеропорту Сани — хуситським об’єктам, з яких раніше було здійснено кілька атак на Ізраїль. Зокрема, йшлося про балістичні удари по аеропорту Бен-Гуріон, що тимчасово паралізували авіасполучення. Ізраїль також підтвердив спробу усунути лідера хуситів шляхом прицільної атаки на території Ємену.
22 червня 2025 р. Сполучені Штати вдарили по ядерним об’єктам Ірану. Прогнози щодо такого розвитку подій лунали від початку ізраїльських ударів по Ірану 13 червня. Відтоді в США проявився політичним розкол у оточенні Трампа щодо доцільності прямої участі у війні. З одного боку, євангелісти, прямо читаючи Біблію, вважають, що США мають безумовно завжди бути на боці Ізраїлю. З іншого боку, ізоляціоністи нагадували Трампу про обіцянки відходу від міжнародних проблем на користь вирішення внутрішніх американських питань. Трамп немислимо поєднав несуміжні тенденції: американський ізоляціонізм і американський імперіалізм. Поза трампізмом ці протилежності поєднати неможливо. Наразі «прокинулись» ліві демократи, яка нагадують, що Трамп не отримав згоди конгресу на війну проти Ірану, що є підставою для початку процедури імпічменту Трампу. Зрозуміло, що без розколу республіканців ця амбіція є утопією. Трамп також ризикую, зважаючи на можливість затягнення війни з усіма негативними наслідками для Трампа за 1,5 роки до проміжних виборів обох палат конгресу у листопаді 2026 року.
Але ситуація може бути динамічною. Якщо іранський режим не впаде, то він буде як єменські хусити, але масштабовані у ще страшніших розмірах. Трамп, який обіцяв піти з усюди, в такому випадку отримає нову афганську війну ще більшого масштабу. Нагадаємо, що на піку своєї військової могутності США для того, аби змусити до капітуляції Сербію, в 1999 році бомбували її більше трьох місяців. Виникає питання, чи готові у їхньому нинішньому стані США вести таку тривалу війну проти Ірану, тим паче, що на відміну від Сербії, Іран дає здачі. Поки що зрозуміло, що Іран намагається долучити російську сторону до «посередництва». На жаль, це повертає путінський режим у вищу лігу світової політики. Ця тенденція є максимально несприятливою для України. Адже там, де увага світової спільноти, там і її ресурси.
4. Черговий раунд ігор Лукашенка із Заходом
20 червня 2025 року Мінськ відвідав спеціальний представник президента США Кіт Келлог. Публічним наслідком його переговорів з білоруським «батькой» Лукашенко стало звільнення низки політичних в’язнів, включно з одним із ключових діячів білоруської «електоральної революції» 2020 року Сергієм Тихановським. Виникає питання, що це. Нагадаємо контекст подій. Білорусь дедалі більше стає економічно і політично залежною від РФ. На вересень 2025 року готуються російсько-білоруські військові навчання «Захід 2025». Лукашенко відчув дискомфорт від надмірної залежності від РФ. По-перше, білоруська економіка «вижала» все можливе від всебічної підтримки російської воєнної машини. Далі нарощувати військове виробництво за умов міжнародних санкцій складно. По-друге, дедалі більше розходиться економічна стратегія Москви і Мінська.
Путінський режим намагається дотиснути білоруських «побратимів» до поглинання. Аби уникнути цього, Лукашенко навесні 2025 року перетасував кадри. По-третє, режим Лукашенка успішно грає у спеціальні операції з білоруською опозицією. У березні 2025 року з касою опозиції з Варшави зникла спікер «Координаційної ради білоруської опозиції» Анжеліка Мельникова. 13 травня 2025 р. білоруська опозиція визнала, що Мельникова вкрала 150 тисяч доларів фонду «Вільна Білорусь» і втекла в емірати, закохавшись в співробітника білоруського КДБ. Звільнення Сергія Тихановського, на думку білоруських спец службистів, може ще більше розсварити білоруську опозицію, і ще більше звільнить руки Лукашенко. Ціною звільнення декількох політичних в’язнів може бути скасування санкцій з Білорусі. Трамп, здається, хоче показати Путіну, що прийнятна для США поведінка може заслуговувати на винагороду.
Цей сеанс гри явно був несподіваним для України та Європи. Вихід через американські двері із ізоляції режиму Лукашенка може мати різні наслідки. Навряд чи Лукашенко готовий на справжню «фронду» проти путінського режиму. Навпаки, зняття санкцій може бути прологом до зняття американських санкцій з РФ.
5. Історичний саміт НАТО в Гаазі: новий рівень оборонної відповідальності
24–25 червня 2025 року в Гаазі відбувся ювілейний саміт НАТО, який став поворотним моментом у трансформації Альянсу. Головним результатом стало ухвалення Гаазького плану оборонних інвестицій, відповідно до якого країни-члени зобов’язалися збільшити видатки на оборону до 5% ВВП. Із цієї суми 3,5% передбачено на основні оборонні потреби, а ще 1,5% — на інфраструктурні та промислові проєкти, пов’язані з безпекою
Це рішення знаменує відхід від попередньої цілі в 2% ВВП і є реакцією на нові виклики — від агресії РФ до кібератак і стратегічного тиску з боку Китаю. За словами Генсека НАТО, Альянс переходить у фазу, коли «готовність захищати кожен дюйм території» стає не лише політичним гаслом, а конкретною бюджетною політикою.
Під час саміту відбулися численні зустрічі — зокрема, спільні консультації Генерального секретаря НАТО з лідерами Франції, Німеччини, Італії, Великої Британії, Польщі та України. Відбулася також окрема робоча вечеря Ради Україна — НАТО за участі міністра закордонних справ України Андрія Сибіги, а також зустрічі з партнерами Альянсу з Індо-Тихоокеанського регіону.
Важливим акцентом саміту стало й посилення оборонної промисловості: у межах Форуму оборонної промисловості союзники, політики та виробники домовилися про масштабування виробництва зброї та боєприпасів. Цей крок критично важливий з огляду на війну в Україні та потребу у системному підкріпленні оборонних ресурсів НАТО.
Попри ювілейний характер, саміт був радше мобілізаційним, ніж урочистим. Його результати засвідчили готовність Альянсу не лише реагувати на загрози, а й нарешті інституційно вкладати ресурси в довгострокову колективну безпеку. Наступний саміт НАТО запланований на 2026 рік у Туреччині.