– Якою зараз є ситуація в Києві? Які настрої населення в Києві, який Росія обстрілює різними ракетами?

– Ситуація в Києві з початку війни значно покращилася. Зараз у місті майже нічого не нагадує про перші місяці вторгнення. Звісно, залишаються будівлі, пошкоджені ракетними та дроновими ударами, але загалом життя в українській столиці, наскільки це можливо в умовах війни, стало максимально повноцінним і відносно спокійним. Якщо на початку війни не працювали деякі супермаркети, були зачинені торговельні центри, ресторани, заклади швидкого харчування, на вулицях стояли барикади, споруджувалися укріплення, а в парках і лісових зонах рили окопи, то зараз цього вже немає. Працюють фонтани, торговельні центри, кінотеатри, проходять виставки та різноманітні заходи, люди гуляють і намагаються жити повноцінним життям.

Водночас залишається чинник дискомфорту, пов’язаний із періодичними обстрілами та повітряними тривогами. Є також питання до системи оповіщення: на мою думку, тривоги іноді оголошуються надто часто й превентивно — коли безпосередньої загрози для Києва немає, але фіксується потенційна активність противника на віддалених підступах. Це створює додаткове психологічне напруження.

Крім того, самі атаки, які відбуваються в середньому раз на кілька тижнів, безумовно, впливають на людей. Частина населення спускається в укриття або метро, але це вже не має характеру тотальної паніки, як на початку війни.

Порівняно з першими місяцями різниця колосальна. Тоді були паніка, дефіцит, зачинені магазини та фактичний параліч міського життя. Сьогодні цього немає. Україна зберегла здатність функціонувати та жити нормальним життям настільки, наскільки це можливо в умовах війни.

– Як Ви оцінюєте лист Зеленського до Путіна з метою мирного врегулювання війни? Це крок назад з боку Зеленського?

– Я б не розглядав цей лист як адресований виключно Путіну. Швидше, він спрямований на російську політичну та економічну еліту, значна частина якої вже починає усвідомлювати масштаб накопичених проблем — економічних, військових і соціальних. Ми бачимо погіршення ситуації в Росії: тиск санкцій, втрати на фронті, зростання внутрішньої напруги, кризові процеси в економіці. Можливо, частина російського істеблішменту розуміє, що країна рухається до серйозної та затяжної кризи.

У цьому контексті лист може бути сигналом тим внутрішньоелітним групам, які теоретично здатні впливати на зміну курсу. Йдеться не лише про нинішнє керівництво, а й про ті кола, які в майбутньому можуть відіграти роль у коригуванні політики.

На що саме розраховує українська сторона — сказати складно. Це може бути спроба стимулювати внутрішню дискусію в Росії або розрахунок на поступову появу більш прагматичних сил, готових до завершення війни. Але наскільки це реалістично — поки що відкрите питання.

– Путін негативно відповів на лист Зеленського. Як Ви вважаєте, чому Путін хоче продовження війни?

– На мою думку, Володимир Путін живе в паралельній політичній реальності, яка суттєво відрізняється від фактичного стану справ.

Судячи з його публічних заяв і риторики російських посадовців, складається враження, що він і надалі виходить із картини, в якій російська армія нібито зберігає стратегічну ініціативу та близька до досягнення поставлених цілей. Водночас реальні процеси на фронті й в економіці виглядають інакше.

Причини цього можуть бути різними. Одна з них — інформаційна закритість системи, за якої до керівництва надходить переважно відфільтрована та оптимістична інформація. У результаті формується викривлене сприйняття реальності.

Це, ймовірно, відіграло роль і під час ухвалення рішення про вторгнення у 2022 році, коли очікувалася швидка військова перемога й недооцінювалася готовність України до спротиву. Схоже, що ці прорахунки так і не були переосмислені.

Сьогодні він і надалі виходить з очікування, що час працює на Росію, що Україна ослабне, а підтримка Заходу зменшиться. Саме тому ми не бачимо готовності до компромісів і пошуку реального мирного врегулювання.

– Зеленський зустрічався з європейськими лідерами — Кіром Стармером, Еммануелем Макроном і Фрідріхом Мерцом. Очевидно, головна мета — озброєння Києва?

– Ці зустрічі я оцінюю позитивно. Вони важливі з точки зору підтримання політичної координації та подальшої підтримки України з боку Європи. Водночас необхідно визнати, що обсяги допомоги все ще залишаються недостатніми. Є ініціативи щодо збільшення фінансування та більш системної підтримки, але багато з них стикаються з політичними обмеженнями всередині країн ЄС і НАТО.

Разом із тим не можна не бачити й реальних результатів: посилюється український військово-промисловий комплекс, зростає виробництво безпілотників, збільшуються можливості завдання далекобійних ударів. Ми вже бачимо, що Україна поступово розширює спектр своїх технологічних і військових можливостей.

Проте зберігається критичний дефіцит систем протиповітряної оборони та ракет до них, особливо у сфері протидії балістичним загрозам.

У цій ситуації європейські країни могли б відігравати активнішу роль, зокрема шляхом постачання сучасних систем ППО, включно з франко-італійськими комплексами SAMP/T, які є аналогом Patriot.

– Президент Фінляндії Александр Стубб заявив, що Європа повинна розпочати переговори з Росією щодо врегулювання українського конфлікту. Нам була б цікава Ваша думка.

– Формальні контакти з Росією можливі й частково вже існують, однак їхня ефективність викликає серйозні сумніви.

Проблема полягає в тому, що російська позиція залишається жорсткою та значною мірою відірваною від реального становища на фронті. У результаті відсутня базова основа для конструктивного переговорного процесу.

Поки немає зближення позицій, будь-які переговори матимуть обмежений і малопродуктивний характер. Ключовим чинником залишається зміна реального балансу сил, яка може створити умови для більш змістовного діалогу.

– У межах Санкт-Петербурзького міжнародного економічного форуму Пєсков заявив, що Росія і США продовжують діалог. Неправильно думати, що він став складним. Але це не відчувається як прогрес у позиції Трампа.

– Американо-російський діалог формально зберігається, але не призводить до суттєвих змін у ситуації. Раніше лунали очікування швидких політичних рішень і можливих домовленостей, однак вони не реалізувалися. Мій скепсис щодо цього зберігається.

Російське керівництво продовжує виходити з викривленої оцінки реальності, що обмежує значення дипломатичних каналів. У підсумку вони не мають вирішального впливу на перебіг війни.

– Трамп заявив, що Україна і Росія повинні самі вирішити питання, пов’язані з припиненням війни. Путін теж із цим погодився. Але сторони не зближуються. Чому?

– У нинішніх умовах Росія залишається недоговороздатною, і реального переговорного простору фактично не існує.

За останні роки ситуація суттєво змінилася: Росія зазнала серйозних військових та економічних втрат, однак це не призвело до перегляду її позиції. Без зміни реального балансу сил очікувати зближення неможливо. Лише додатковий тиск може створити умови, за яких переговори стануть можливими.

– Свого часу говорили, що Білорусь воюватиме проти України на боці Росії. Як Ви зараз оцінюєте цю можливість? 

– За даними розвідки, у Білорусі справді фіксується певна військова активність, однак імовірність прямої участі Білорусі у війні я оцінюю як низьку — приблизно на рівні 10–15 %. Навіть у 2022 році Білорусь обмежилася наданням своєї території для російських військ і ударів по Україні, але не вступила у війну безпосередньо.

Зараз ситуація змінилася: Україна значно посилила оборону північного напрямку, кордон укріплений і замінований, там зосереджені сили та засоби спостереження. Крім того, розширилися можливості українських засобів далекобійного ураження, що робить будь-які потенційні дії з території Білорусі вкрай ризикованими.

Валентин Гайдай, директор Інституту «Інтермаріум»

Джерело: avrasiya.net