17 січня в Москві Путін і Пезешкіан підписали договір про всеосяжне стратегічне партнерство між РФ та Іраном.

1) По суті, це договір про партнерство з обмеженою довірою, обмеженою відповідальністю і відсутність взаємодопомоги у разі, якщо одна держава-підписантка буде піддана військовим ударам з боку третіх держав. Хоча у договорі йдеться про співробітництво у питаннях безпеки та оборони, але у статті 3 пункті 3 сказано: «У разі, якщо одна з Договірних сторін зазнає агресії, інша Договірна Сторона не повинна надавати жодної військової чи іншої допомоги агресору, яка сприяє продовженню агресії, і сприятиме тому, щоб розбіжності, що виникли, були врегульовані на основі Статуту ООН та інших застосовних норм міжнародного».

Тобто Іран не зобов'язується допомагати Росії у війні, навіть якщо остання зазнаватиме поразки. Також, Тегеран, як бачиться, не допомагатиме «агресорові», але зможе з ним торгувати, домовлятися і так далі, якщо це не допомога у війні проти Москви. Обидві держави також зобов'язуються не підтримувати санкції проти них. РФ та Іран будуть проводити військові навчання, але це можна було робити і без цього договору.

2) З точки зору змісту щодо сфери безпеки, цей договір – як Будапештський меморандум (не містить жодних конкретних пунктів про підтримку), проте набуде чинності правової обов'язковості через процедуру ратифікації.

3) Які мотиви Тегерана відмовитися від військової взаємодопомоги з РФ?
- Іранська верхівка виявилася вірною своїм принципам у питаннях зовнішньої політики. Вона не захотіла за допомогою «уз союзництва» з Росією обмежувати для себе можливості дипломатичних та міжнародно-політичних дій.
– Тегеран не вірить у перемогу Росії. Якщо переможе – добре, якщо зазнає поразки – негативні наслідки не повинні зашкодити Ірану.

- Крім того, не виключено, що справді релігійна верхівка Ісламської Республіки Іран не вважає для себе гідним з релігійної точки зору бути союзниками (рівними) з державою, яка керується невірними та обмежує права мусульман. Якщо влада Путіна-кяфіра впаде, то чому «справді суверенна» мусульманська держава Іран має за це розплачуватися?

4) Договір по суті орієнтований більше на партнерство у сфері економіки, енергетики. При цьому, буде обмеженою питаннями доцільності співпраця у сфері безпеки, військово-технічної сфері. Тегеран не має і не матиме до Москви довіри щодо багатьох напрямів співробітництва у сфері оборони, обміну розвідувальною інформацією тощо. Тому що у разі зміни влади в Росії на прозахідну чи нейтральну до Заходу, іранські секрети та інтереси виявляться уразливими. Іранські секрети можуть стати одним із предметів торгу із Заходом для тих, хто після Путіна домовлятиметься про зняття санкцій з РФ та про репарації за збитки, завдані війною Україні.

Володимир Воля - координатор зі стратегічних досліджень Інституту «Інтермаріум»