Перший тиждень другої іранської війни максимально загострив питання європейської безпеки. Увага та ресурси адміністрації Трампа переключились на Перську затоку. Європейці відчули не лише шокове зростання цін на нафту та газ, а й некомфортне відчуття дефіциту безпеки. Оптимістичні прогнози можливого залучення Франції, Британії та ФРН до бомбувань Ірану швидко розвіялись. Лише Франція в рамках двосторонніх угод з еміратами Перської затоки та Йорданією висловила готовність надати їм термінову військову підтримку.

Колишня «морська володарка» Британія, як з’ясувалося, взагалі не має в регіоні боєздатного військово-морського флоту. Крім того, залучення до війни проти мусульманської країни може спровокувати протести мусульман в Лондоні, що не на часі для уряду Стармера, який й без того занурився в глибоку внутрішньополітичну кризу та має прогнози щодо поразки лейбористів у травні на виборах до місцевих органів влади. Міністр закордонних справ ФРН Йохан Вадефуль, констатувавши, що Іран становить безпосередню загрозу для Німеччини та Європи, визнав, що бундесвер не може зараз воювати з Іраном. Така ситуація викликала роздратування американського «міністра війни»  Піта Хегсегга, який наголосив, що слабкі союзники є лише баластом для Америки. У відповідь Макрон анонсував масштабну модернізацію ядерного потенціалу Франції, якщо звичайно на це знайдуть кошти. Канцлер ФРН Фрідріх Мерц пропонує створити спільне німецько-французьке командування ядерними силами Європи.

Однак поки що це все прожекти. Немає відповіді на питання, що буде з цим проектом у разі поразки голлістів на парламентських та президентських виборах навесні 2027 року. Нагальну проблему найближчими тижнями становить пошук механізмів розблокування угорського вето на європейський кредит Україні. Адже без фінансів і зброї воювати неможливо. Крім того, стає дедалі більше розвідувальних ознак того, що РФ готує масову мобілізацію на середину квітня. Внаслідок цього зростає ризик масштабування російської «гібридної війни» проти Європи, коли ресурси США задіяні в Перській Затоці.

Андрій Мартинов, експерт Інституту «Інтермаріум» з європейської та світової політики