В період з 6 по 9 червня відбулись чергові вибори до Європейського парламенту. Це були вже десяті вибори після перших прямих виборів 1979 року та перші після виходу Великої Британії з ЄС.
Команда аналітичного центру Інститут «Інтермаріум» проаналізувала ці вибори, їхні підсумки та наслідки нової політичної конфігурації для Європи та України.
Європарламент став правіший за політичний центр
Європейський парламент став правіший за політичний центр – таку думку висловив експерт Інституту «Інтермаріум», доктор історичних наук, професор Андрій Мартинов. Він зазначає, що цьогорічна виборча кампанія до Європейського парламенту пройшла під гаслами запровадження жорсткішого міграційного законодавства та запеклих дебатів щодо російської війни проти України та її значення для Європи. На фініші виборчої кампанії навіть правлячі у більшості країн ЄС центристи, незалежно від того, чи вони є лівими чи правими центристами, піддалися домінуючій громадській думці та почали виступати за обмеження міграції. Тільки у питанні прямої військової підтримки України найбільш послідовну позицію зайняв президент Франції Е. Макрон. Канцлер ФРН О. Шольц чітко виступив проти направлення інструкторів країн НАТО в Україні та обережно поставився до використання німецької зброї для ударів вглиб РФ.
Зрештою, вибори нового складу депутатів Європейського парламенту принесли головну сенсацію – знущальну поразку політичного блоку президента Франції Е. Макрона та тріумфальну перемогу ультраправого «Національного об’єднання» Марін Ле Пен. У Німеччині «Альтернатива для Німеччини» зайняла друге місце, натомість партії правлячої коаліції соціал-демократів, зелених і вільних демократів програли опозиційним Християнським демократам. Саме перемога християнських демократів в ФРН залишила непогані шанси Урсулі фон дер Ляйєн знову очолити Європейську комісію. Але склад комісії та її курс ще не визначені.
На думку Андрія Мартинова поки що зрозуміло, що символічні перемоги європейських скептиків зафіксовані у Австрії (Австрійська партія свободи впевнено йде до федеральної влади), Бельгії (упевнено перемогла партія «Фламандський інтерес»), Чехії, Франції (перемога «Національного об’єднання»), Угорщині (ФІДЕС), Італії (перемога коаліції Дж. Мелоні), Нідерландах (партія свободи Вілдерса), Польщі (Право і справедливість), Словаччині (Напрямок соціал-демократія Р. Фіцо). Другі або треті місця європейські скептики зайняли у Болгарії, Естонії, Фінляндії, Німеччині, Латвії, Португалії, Румунії, Іспанії, Швеції.
З наведених результатів зрозуміло, що Європейський парламент скликання (2024-2029 років) буде правіший за скликання (2020-2024 років). Але ліві і праві центристи все ще мають можливість формувати Європейську комісію. Однак кандидатів на посади європейських комісарів визначають національні уряди. Тому ймовірно, що в країнах, де європейські скептики перемогли, аби показали великий результат, їхню позицію доведеться враховувати. Відкритим є питання, як вибори нового складу Європейського парламенту вплинуть на стратегію розвитку європейської інтеграції.
На думку експерта Інституту можна очікувати, що консенсус між лівими і правими, а також між європейськими оптимістами та європейськими скептиками може бути досягнутий щодо зміцнення внутрішньої і зовнішньої безпеки Євросоюзу. Це може стати пріоритетом роботи Європарламенту нової каденції. Якщо до 1 липня 2024 р. не розпочнуться офіційні переговори про вступ України до ЄС, то вони можуть бути заблоковані до 1 січня 2025 року, адже найближчі півроку в Європейському Союзу головуватиме Угорщина. Скоріше за все, навіть якщо рано чи пізно переговори про вступ України розпочнуться, вони обіцяють бути складними і тривалими. Навіть оцінюючи результат виборів Європарламенту в країнах, які Інститут «Інтермаріум» називає країнами «Міжмор’я» або «Трьох морів», можна побачити там посилення позицій європейських скептиків. Це може ускладнити наднаціональний рівень співпраці України з ЄС, але зберігає відкритими можливості для двосторонньої співпраці, включно з європейською проблематикою. Інша справа, що такий результат виборів Європарламенту ставить тривожне питання щодо середньострокової перспективи фінансової та технічної підтримки України з боку ЄС. Адже новому складу Європейської комісії доведеться рахуватися з думкою європейських скептиків в багатьох країнах ЄС. На фоні невизначеності підтримки США в новому фінансовому році, який починається в Америці 1 жовтня 2024 року, можна очікувати на турбулентності з міжнародною підтримкою України.
Крах міфу «ультраправої загрози» і наслідки виборів до Європарламенту для Європи та України
Результати виборів до європейського парламенту показали безпідставність усіх розмов про загрозу для України у разі суттєвого збільшення депутатів від крайніх правих партій – зазначає координатор зі стратегічних досліджень Інституту «Інтермаріум» Володимир Воля.
Також він акцентує увагу, що автори і прихильники міфу про «ультраправу загрозу» використовували його в самому ЄС виключно як інструмент для мобілізації електорату, прихильного до опонентів крайніх правих партій.
Отже, крайні праві отримали суттєво менший результат, аніж очікували прогнозисти. Найбільш ймовірною у новому складі Європарламенту виглядає коаліція на основі Європейської народної партії (об’єднання національних правих партій) із залученням представників крайніх правих партій (але не всіх). Це означає, що зовнішня політика Європейського Союзу не зміниться, а рівень підтримки України не зменшиться.
1) В українському суспільстві багато хто сприймає всі вибори, які відбуваються на Заході, як референдуми з приводу підтримки України. А збільшення присутності крайніх правих у владі сприймається як загроза зменшення такої підтримки.
Насправді, вибори до Європарламенту були далекими від того, щоб бути референдумом з приводу України. Праві партії змогли збільшити свою присутність в ЄП завдяки критиці політики в ЄС в питаннях міграції, регулювання господарської діяльності, виробничих стандартів, розподілу коштів тощо. Зокрема, опозиційні праві партії підтримали невдоволення фермерів, підтримували та організовували протестні акції європейських аграріїв. Це допомогло отримати високий результат на виборах партії «Національне об’єднання» у Франції та «Конфедерація» у Польщі.
Також показово, що ультраправої Австрійської партії свободи (FPÖ), яка отримала в своїй країні найвищий результат під час виборів ЄП, прагне запровадження в Єврокомісії комісара з питань реміграції (видворення мігрантів з ЄС), і хоче мати на цій посаді австрійського представника.
2) Вибори до ЄП показали, що праві і крайні партії мають дуже відмінні позиції у питаннях зовнішньої політики, зокрема стосовно України та Росії. Наприклад, французька партія «Національне об’єднання» засудила Росію за війну проти України, а польську «Конфедерацію» вважають проросійською.
Найбільш активно тему війни у виборчій риториці використовували угорський прем’єр-міністр В.Орбан та його партія ФІДЕС. Критика допомоги Україні, залякування втягуванням у війну, агітація за заморожування конфлікту. Проте, партія Орбана отримала зменшення рівня підтримки серед виборців Угорщини.
В Італії найбільший результат на виборах до ЄП отримала права партія «Брати Італії», яку очолює прем’єр-міністр Д.Мелоні, відома активною підтримкою України, включно з наданням військової допомоги. Натомість, зменшення підтримки на виборах отримала права партія «Ліга», очолювана М. Сальвіні, який відомий критикою щодо надання військової допомоги Україні.
Також показово, що у Нідерландах за підсумками національних парламентських виборів уряд формує коаліція на чолі з ультраправою Партією свободи Г. Вілдерса, який однозначно засуджує Росію за війну проти України.
3) Високі результати крайніх правих партій або суттєве збільшення їх представництва у ЄП спровокувало дискусії з приводу доречності дострокових виборів до парламентів у декількох національних державах. Багато хто бачить загрозу у таких дострокових виборах, бо вважається, що за їх результатами до влади прийдуть партії, які виступають за зменшення підтримки України та за «заморозку конфлікту».
Однак, така загроза є перебільшеною – вважає Володимир Воля.
На виборах до Європарламенту усі політичні партії, наприклад, у Франції, боролися за інтереси французьких виборців у відносинах з Брюсселем. Це конкуренція за те, щоб отримати вплив на рішення Європейського Союзу, щоб отримати позитивні рішення для свого народу. У цій боротьбі всі французькі партії – це як одна команда Франції, члени якої конкурують між собою. А вибори до національного парламенту – це боротьба між цими усіма партіями за владу над Францією. Якщо на європейських виборах всі французькі партії хотіли «кращий шматок» для своєї держави, то на національних виборах сама Франція стає великим пирогом, який кожна політична сила хоче забрати цілком. Тому для крайніх правих партій існує проблема недостатності виборчого результату для самостійного формування уряду. Наслідком цієї проблема є проблема пошуку партнерів для створення парламентської коаліції, бо найбільш рейтингові партії не прагнуть союзів з ультраправими та ультралівими партіями.
Наприклад, у Франції з партією «Національне об’єднання» (засновниця Марін Лє Пен) поки що відмовилися створювати гіпотетичні коаліції і правоцентристська, і крайньо права партії.
Проросійська партія «Альтернатива для Німеччини» отримала помітне представництво у ЄП, а на місцевих виборах у східних німецьких землях отримала найбільший результат. Але якщо б у разі гіпотетичних дострокових виборів до бундестагу ця партія отримала б найбільший результат по всій Німеччині, то вона б отримала першою право формувати правлячу коаліцію, однак не змогла б цього зробити. Бо провідні німецькі партії відмовляються від союзу з «Альтернативою для Німеччини».
В Італії дострокові парламентські вибори на зараз не є можливими, бо партія прем’єр-міністра по суті отримала схвалення свого політичного курсу.
4) Формування правлячої коаліції – це завжди шлях політичних поступок партіям-партнерам. Чим більша ідеологічна різниця між політичними силами, тим гострішим є питання поступок. У крайніх правих партій в усіх державах немає настільки близьких ідеологічно потужних партій-партнерів, щоб не доводилося йти на мінімальні поступки заради створення коаліційного уряду. Шлях укладення коаліційних угод – це шлях пошуку згоди шляхом відмови від певних політичних гасел і завдань.
І головне в цьому процесі – запит суспільства. Наприклад, у Нідерландах коаліція на чолі з ультраправою Партією свободи Г.Вілдерса не прагне зменшити підтримку Україні, бо підйом рівня патріотизму і націоналізм у західноєвропейських державах стався не лише через проблему міграції, а значною мірою через агресивну імперську політику Росії на чолі з Путіним.
5) У Франції партія «Національне об’єднання» (заснована Марін Лє Пен) отримала на виборах до Європапламенту найбільший результат, і поставила питання легітимності влади у свої державі. Тому президент Е. Макрон призначив дострокові вибори нижньої палати національного парламенту, щоб реалізувати стратегію «приземлення» партії «Національне об’єднання», тобто, щоб зруйнувати ейфорії і переможний міф цієї партії. В рамках цієї стратегії Макрон прагне реалізувати три завдання.
Перше з них – за результатами парламентських виборів зняти інсинуації з приводу влади і реальних рейтингів політичних сил. Бо вибори до європейського парламенту та вибори до національного парламенту – це різні вибори, які можуть мати суттєві відмінні результати. Бо відбуваються вони у різних смислових контекстах, а також у через двотурову систему у мажоритарних округах. Специфіка конкретного мажоритарного округу визначає, хто для кандидатів стане «своїм хлопцем» для виборців «округу». Тому за підсумками національних виборів партія «Національне об’єднання» може отримати такий результат, який у порівнянні з результатами виборів до ЄП виглядатиме як ознака втрати цією партією підтримки серед виборців.
Друге завдання Макрона – показати нездатність сформувати коаліцію партією «Національне об’єднання» у разі, якщо вона отримає найбільший результат на дострокових виборах. Це також може бути суттєвий удар по партії Марін Лє Пен. Також, якщо гіпотетичний процес формування коаліції не обійдеться без поступок, які можна подати як зраду виборців лідерами партії «Національне об’єднання».
Третє завдання Макрона – ветування законів, якщо їх ухвалюватиме склад парламенту, в якому коаліцію створить «Національне об’єднання». У такий спосіб рейтинги цієї партії та її лідерів можуть бути знищені до того часу, коли у Франції відбуватимуть президентські вибори.
Отже, результати виборів до Європарламенту не призведуть до зміни політики ані ЄС, ані національних держав у питаннях підтримки України і тиску на Росію – резюмує експерт.
Аналітична кафедра Інституту «Інтермаріум»