10 червня 2024 р. закінчився візит міністра закордонних справ Туреччини Хакана Фідана до Китаю. У Пекіні було підтверджено, що Туреччина має намір стати учасницею неформального об’єднання «БРІКС+». Символічно, що ця подія відбулася на фоні запланованого на 13-15 червня 2024 р. саміту «великої сімки» в Італії та липневого вашингтонського саміту НАТО. Тим самим Туреччина не лише декларує багатовекторність своєї зовнішньої політики як інструменту відродження неоосманських імперських амбіцій, а й приступає до практичної реалізації «туранського проекту». Саме останній проект з його амбіціями повернути турецький вплив у Центральній Азії суперечить китайському баченню витіснення із Центральної Азії конкурентів. Варто нагадати про серйозну суперечку в турецько-китайських відносинах щодо прав уйгурів в Сінцзяні. Але так само потужно Китай готовий сприймати Туреччину як свого партнера у реалізації проекту «Один пояс, один шлях» та у стабілізації ситуації на Близькому Сході. Китайським ідеалом було б вороже ставлення Туреччини до НАТО і навіть Євросоюзу, але це не відповідає вже турецьким інтересам. У середньостроковій перспективі виникають питання щодо стабільності влади Ердогана, який вступає у небезпечний період пошуку наступника. Це робить турецьку владу вразливу як зовнішньополітичним викликам, так і внутрішньополітичним викликам. Останнім часом турецька дипломатія докладає зусиль, аби мотивувати хоча б Азербайджан та Індонезію до визнання незалежності Північного Кіпру. Водночас турки демонструють Китаю перспективи відкриття Зангезурського коридору із Нахічевані до Каспію.
Вступ Туреччини до БРІКС також ллє воду на млин російської пропаганди. Кремль намагається мінімізувати турецьку підтримку України, вказуючи на неприйнятну активність українських морських дронів поблизу газопроводу, який дном Чорного моря йде до Туреччини. Туреччина до жовтня 2024 р. призупинила закупівлю українського та російського зерна, аби зберегти високі ціни на нього. Вступ Туреччини в БРІКС важливий РФ саме у 2024 р., коли Кремль головує у цій структурі. Це можна показати як «успіх російської дипломатії». Насправді Туреччина завжди, як і у цьому випадку, діє виключно виходячи з власних інтересів. Ердоган має амбіції бути лідером не лише ісламського світу, а й демонструвати лідерство серед країн «Глобального Півдня». Зважаючи на це, питання темпу і самої можливості приєднання Туреччини до БРІКС залежить не від РФ, а від Китаю. Пекін підраховує власні переваги і ризики від прийняття цього рішення. Адже Туреччина для нього це не лише конкурент у Центральній Азії, а й конкурент щодо впливів на країни «Глобального Півдня». Туреччина як велика регіональна держава Близького Сходу, Центральної Азії та Північної Африки, яка сповідує власні егоїстичні інтереси, навряд чи на сто відсотків відповідає китайського баченню власного місця у цих регіонах. Тому поки що Туреччина зробила гучну дипломатичну заяву, а час реалізації зазначеної амбіції може розтягнутись, допоки йтиме турецько-китайський торг навколо бенефіцій і збитків від членства Туреччини в БРІКС.