Південний Кавказ у 2024 році: між авторитаризмом і хаосом

Травень 2024 року був напруженим, зважаючи на конфліктні внутрішньополітичні процеси, які відбуваються у Вірменії і Грузії. Вірменія складно долає наслідки військової поразки від Азербайджану та втрати Карабаху. Передумовою демаркації кордону між Азербайджаном і Вірменією Баку називає визнання Єреваном неминучості створення Зангезурського коридору між Нахічеванською автономно республікою і Каспійським морем. Заради цього Вірменія має передати Азербайджану чотири прикордонні села. Це спровокувало протести, які швидко докотилися до Єревану. Зважаючи на те, що проросійська вірменська опозиція себе давно дискредитувала, на чолі протестів стали представники Вірменської церкви. Російська державна пропагандистська машина відкрито критикує «зрадника» прем’єр-міністра Вірменії Нікола Пашиняна. Але він жодним чином не проявляє радикальних антиросійських настроїв. Навпаки, попри декларації про неминучість виходу з Організації договору колективної безпеки, Вірменія цього досі не зробила. Російська військова база, включно з громадянами Вірменії російськими контрактниками, залишається у Гюмрі. Російські прикордонники залишаються на вірменсько-турецькому кордоні. Нарешті, 1 червня 2024 р. кремлівський диктатор особисто телефоном привітав Нікола Пашиняна з днем народження. Тобто Кремль демонструє, що не прагне усунення Пашиняна від влади силами вуличних протестів. Тим паче, що вірменська опозиція нездатна запропонувати реалістичну альтернативну програму. Вірменія, попри спроби переозброїтися зусиллями постачальників зброї з Франції та Індії, не готова до нової гарячої війни з Азербайджаном. Єреван не має іншого варіанту дій, як проведення непопулярної демаркації кордону з Азербайджаном. Тому Пашинян проводить класичний «реально-політичний курс», балансуючи внутрішнє незадоволення досить широких верств вірменського суспільства «багатовекторною» зовнішньою політикою. З одного боку, це обумовлено різними векторами орієнтації вірменської діаспори, з іншого боку, бажанням наварити капітал на тіньових зв’язках із підсанкційною РФ та одночасним заграванням зі США і Францією. Така еквілібристика вимагає тонкого відчуття балансу протилежних інтересів. Але Пашинян з 2019 року демонструє дива політичного виживання, тому оптимістично налаштований на утримання свої влади і зараз. Хаотизація внутрішньополітичного процесу у Вірменії поки що виглядає малоймовірною. Пашинян міцно утримує важелі влади.

У Грузії місцева православна церква виступила на боці партії «Грузинська мрія», яка провела через парламент закон про прозорість іноземного впливу. Документ зобов’язує неурядові організації (поки що не фізичних осіб) звітувати у міністерство юстиції щодо отримання статусу іноземного агента, якщо фінансування неурядової організації на 20% має іноземні джерела. Специфіка внутрішньополітичного середовища в Грузії обумовлена наявністю багатьох «мінорітарних» партій, які присутні у парламенті та отримають державне бюджетне фінансування. Це дає можливість правлячій партії проводити політику «поділяй і володарюй». Розпорошена опозиція об’єдналась проти «російського закону про іноземних агентів». Але правляча партія «Грузинська мрія» сподівається, що опозиціонери розсваряться під час виборчої кампанії, адже у жовтні в Грузії мають відбутись парламентські вибори. Позаяк новий закон обмежує роботу незалежних спостерігачів на виборчих дільницях, правляча партія має широке поле для маневру на провінційній периферії за межами Тбілісі, Кутаїсі і Батумі. Тому перемога грузинської опозиції далеко не гарантована. Неформальний лідер «Грузинської мрії» Бідзіна Іванішвілі сподівається, що Євросоюз не наважиться скасувати статус Грузії як країни кандидата на вступ в ЄС. Санкції від США Іванішвілі вже не дивують. Росія сподівається на збереження при владі грузинської правлячої партії. Однак режим західних санкцій може завадити Грузії бути «дверима» для обходу російськими бізнес структурами власних санкцій. У радикальних сценаріях розвитку ситуації не можна виключати занурення Грузії до стану громадянської війни за зразком початку 1990-х років, ціною чого вже була втрата Абхазії і Південної Осетії.

 

Андрій Мартинов – експерт Інституту «Інтермаріум»

Популярні теги

Інститут Інтермаріум Концепція Інтермаріуму Діяльність Інституту Склад Інституту Статті Новини Зворотній зв'язок Аналітична кафедра Аналітика Події Контакти
© 2024 Інститут «Інтермаріум»‎. Всі права захищені