17 липня 2025 року у Кенсінгтонському палаці канцлер ФРН Фрідріх Мерц і прем’єр-міністр Великої Британії Кір Стармер підписали 27 сторінковий договір про дружбу і співробітництво. Його текст є стандартним з точки зору аналогічних документів як за структурою, так і за змістом.

За аналогом із німецько-французькою співпрацею, передбачені молодіжні обміни, міжпарламентська і міжпартійна співпраця. Щодо останнього напрямку цікаво, що у Великій Британії посилюються позиції європейських ультраправих популістів з «партії реформ» на чолі з Найджелом Фараджем. У Німеччині ключова опозиційна партія «Альтернатива для Німеччини» поки що не викинула зі своєї програми положення про вихід ФРН з ЄС. З цієї точки зору, згаданий безумовно історичний документ є результатом взаємодії британських та німецьких центричних політичних сил, які намагаються відкрити нову сторінку історії відносин Британії з ключовими європейськими континентальними державами.

Фактично цей документ, так само як і договірно-правова база британсько-французького співробітництва, компенсує наслідки для стратегічної перспективи Євросоюзу після виходу Британії з ЄС. Результат залишення ЄС виявився суперечливим для Великої Британії. Замінити повноцінне членство на зону вільної торгівлі Лондон поки що не зміг. Ще більш нагальними для безпеки Європи стали військово-політичні наслідки BREXIT.

Відкритим донедавна залишалось питання участі Британії в європейських оборонних програмах. Британські договори з Францією і Німеччиною відкрили доступ британській оборонній промисловості до кооперації з ними у військово-технічній сфері. Станом на 2025 р. не всі країни НАТО досягли попереднього показника 2% ВВП на оборону, який був встановлений в далекому 2014 році. Суперечливими є стратегії. Для США ключовою загрозою є Китай, для протистояння якому потрібен нейтралітет Росії. Для Європи екзистенційною загрозою є реваншистська Росія, тому для Європи потрібен нейтральний Китай.

До речі, 24 липня на 25-му саміті ЄС – Китай фактично наголошувалось саме на цьому. Чим далі розташовані європейські країни від РФ, тим менше у них було ентузіазму для створення «стратегічної автономії» Євросоюзу у військово-політичній сфері. США недавно повернули ядерну зброю на авіабазу «Лейкенхіт» у графстві Саффолк. Британія залишається сполучною ланкою євроатлантичної політики в сфері ядерної зброї. США вимагають доступу до своєї частки пирога 500 млрд. євро військових видатків ЄС, хоча Франція мріє, аби більша частина засвоювалась європейськими фірмами, включно з британськими. Пропонується збільшити суто військові витрати на 3,5% а 1,5 % направити на модернізацію інфраструктури, необхідної для ведення війни. Наприклад, якщо у Фінляндії бомбосховища охоплюють 85% населення, то в Німеччині тільки 15%. Німеччина зіштовхнулась із викликом повернення до загального військового обов’язку та підготовки резервістів бундесверу. Аналогічні проблеми у військовій політиці має Велика Британія.

Таким чином, «Кенсінгтонський договір» є не просто сторінкою сучасної дипломатичної історії, а документом, який віддзеркалює практичні проблеми середньострокової стратегії розвитку німецько-британських відносин.

Андрій Мартинов, експерт Інституту «Інтермаріум»