2024 рік, хоч ще не завершився, але вже став багатим на події геополітичного фронту. Це стосується, як світу загалом, так і Європи зокрема – вибори до Європарламенту, зміна уряду у Великій Британії, загострення протиріч між владними елітами Польщі. Цікавими й водночас насторожуючими стали підсумки місцевих виборів у Німеччині та парламентських у Австрії. В ЗМІ та експертному середовищі вже доволі сталий час побутує думка, що Європа знаходиться на межі глобальних змін.
Ситуацію проаналізував експерт Інституту «Інтермаріум», доктор історичних наук Андрій Мартинов.
Міграція провокує кризу Шенгенського простору
Поразка соціал-демократів, зелених і вільних демократів на виборах до ландтагів східнонімецьких федеральних земель Саксонія і Тюрінгія стимулювала різкі аварійні рішення. З одного боку, правляча коаліція внесла до бундестагу законопроекти, які спрощують процедуру висилки біженців, які скоїли злочини на німецькій території. Ліберальні критики цих пропозицій наголошують, що правляча коаліція намагається перехопити порядок денний партії «Альтернатива для Німеччини». Натомість християнські демократи також не поспішають грати з опонентами в одну гру у міграційному питанні. Зрештою, правляча коаліція розпорядилася 16 вересня 2024 р. запровадити прикордонний контроль по периметру німецьких кордонів. Усі ці кордони всередині простору вільного переміщення громадян, тому мова йде про підрив однієї з несучих фундаменту Європейського Союзу. Нагадаємо, що чотири свободи: вільне пересування громадян, товарів, капіталів, послуг є основою є механізмом функціонування Спільного ринку. Створювати цей механізм в 1985 році розпочали якраз із Шенгенських угод. Їх тоді підписали шість країн фундаторів процесу європейської інтеграції: ФРН, Франція, Італія, Бельгія, Люксембург, Нідерланди. Всередині шенгенського простору скасовувався візовий режим. Це стало однією з переваг Спільного ринку. Якщо звернутись до Шенгенських угод, вони передбачають право на шість місяців повертати прикордонний контроль у разі загрози національній безпеці. Фактично шенгенські угоди були скасовані під час локдаунів 2020-2021 років. Тепер Німеччина поставила своїх партнерів перед фактом потреби виконання Дублінської угоди щодо пріоритетного надання притулку нелегальним і легальним мігрантам у країні шенгенського простору, якої вони першою досягли. Оскільки Німеччина має спільні кордони винятково з країнами-членами Євросоюзу тепер фактично Австрія, Польща, Італія, Франція, країни Бенілюксу до березня 2025 року вимушені будуть приймати нелегалів, для яких Німеччина була «райською землею». Нараді правляча в Берліні коаліція отримала час для перегляду умов надання притулку та натуралізації мігрантів. До речі, Християнсько-демократична партія, яка у разі проведення вчасних у вересні 2025 року, а не позачервогих виборів бундестагу, пропонує скасувати закон, прийнятий «світлофорною коаліцію» про спрощену трирічну процедуру набуття німецького громадянства.
На фоні проблем з нелегальним перетинанням кордону країн Євросоюзу частиною українських чоловіків призивного віку Євросоюз переглядає законодавчу основу безвізового режиму для громадян України. Фактично замість можливості відвідання країн Шенгенського простору винятково за біометричним закордонним паспортом пропонується запровадити обов’язкове повідомлення на спеціальний сайт прикордонної служби Євросоюзу про час і мету перебування в ЄС. Після цього має бути сплачено близько семи євро за «електронну» шенгенську візу. Фактично безвізовий режим тихою сапою йде в історію. Євросоюз поетапно вибудовує модель «фортеці», адже правлячі еліти вимушені реагувати на ультраправий популізм, руйнуючи самі засади європейської інтеграції.
«Диво» Бранденбурзького дому
У роки Семіричної війни 1756-1763 років вважалось, що прусський король Фрідріх Великий дивом уникнув поразки. Експерти партії «Альтернатива для Німеччини» так називають уникнення поразки соціал-демократів за результатами виборів 22 вересня 2024 року у східнонімецькій федеральній землі Бранденбург. Ці вибори закінчили серію голосувань трьох вересневих тижнів. Нагадаємо, що 1 вересня 2024 року християнські демократи ледь перемогли «Альтернативу для Німеччини» в Саксонії, але «Альтернатива для Німеччини» впевнено перемогла в Тюрінгії. Тим вагомішим було значення голосування в Бранденбургу. Там соціал-демократи з невеликою перевагою перемогли «Альтернативу для Німеччини». Третє місце зайняли християнські демократи. Таким чином, правляча на федеральному рівні коаліція соціал-демократів, зелених і вільних демократів поки що уникла ризику втрати більшості у верхній палаті парламенту бундесраті. Теоретично правляча коаліція має шанси сподіватись утриматись при владі до чергових виборів нижньої палати парламенту бундестагу, які заплановані на вересень 2025 року. Звичайно, це буде можливо, якщо партії «світлофорної коаліції» уникнуть непорозумінь, конфліктів і загострення персональних амбіцій своїх лідерів.
Результат голосування в Бранденбурзі, на наш погляд, не варто вважати «дивом». Ця федеральна земля, територіально близька до столичного мегаполісу Берліна, економічно є найбільш успішною серед східнонімецьких федеральних земель. У Бранденбурзі працює завод «Тесла», відмінним від тієї ж Тюрінгії (де переважають мешканці сіл і маленьких містечок) є соціальний склад населення. Чимало жителів Бранденбургу працюють в «ліберальному» Берліні. Також навряд чи варто переоцінювати успіх «Альтернативи для Німеччини» в цих трьох східнонімецьких федеральних землях. Загальна кількість населення цих земель є меншою за сумарну кількість населення, наприклад, у вільному портовому місті Гамбург або столиці Баварії Мюнхені. Тому з суто демографічної точки зору виборців у західних федеральних землях більше, тому вони й визначають порядок денний федеральної політики. Інша справа, що вересневі 2024 року вибори в Тюрінгії, Саксонії і Бранденбургу підтвердили тенденцію до формування на сході Німеччини власної політичної системи. З федеральних «народних» партій тільки Християнсько-демократична партія значною кількістю депутатів присутня в усіх трьох ландтагах. Натомість східнонімецькі федеральні землі стали політичною опорою ідеологічно протилежним політичних сил «Альтернативи для Німеччини» і «Союз Сари Вагенкнехт».
Перша презентує націонал-патріотів консерваторів, а друга «суверенних» лівих радикалів. Попри діаметральні позиції щодо внутрішньої політики, обидві партії солідарно виступають за вихід ФРН із Євросоюзу і НАТО та за нормалізацію німецько-російських відносин та припинення допомоги Україні. Зрозуміло, що впродовж року, який залишився до федеральних виборів бундестагу, зазначена проблематика залишатиметься інструментом критики правлячої федеральної коаліції як від «Альтернативи для Німеччини», так і від «Союзу Сари Вагенкнехт». Правда, критика від «Союзу Сари Вагенкнехт» може бути помірною, якщо партія увійде до правлячих коаліцій у тій же Тюрінгії або Саксонії. Тільки у Бранденбурзі соціал-демократи і християнські демократи можуть створити «велику коаліцію» між собою. Теоретично існує варіант підриву позицій «світлофорної коаліції», якщо до кінця жовтня не будуть сформовані нові правлячі коаліції в згаданих східнонімецьких федеральних землях. Тоді християнські демократи в бундестагу можуть використати процедуру «конструктивного вотуму недовіри» з вірогідним виходом вільних демократів із «світлофорної коаліції». Внаслідок цього все ж не можна остаточно виключати позачергових виборів бундестагу навесні, а не восени 2025 року.
Міраж «право-популістської Австро-Угорщини»?
Парламентські вибори 29 вересня 2024 року в Австрії стимулювали хвилю алармістських коментарів з приводу чергової перемоги право-популістської «Австрійської партії свободи» на виборах. Дійсно, згадана партія здобула понад 29 відсотків голосів, але цього замало, аби отримати більшість для формування уряду. «Австрійська партія свободи» у цьому сенсі схожа на партію «Альтернатива для Німеччини», яка також стикається з політичним вето на формування коаліції з нею. Існує вірогідність того, що «Народна партія Австрії», соціал-демократи і зелені, скоріше за все, створять нову «велику коаліцію». Тим паче, що Австрія вже має такий досвід. Перший шок від перемоги «Австрійської партії свободи» припадає ще на 2000 рік, коли партію очолював харизматичний Йорг Хайдер. Це навіть спровокувало перший випадок запровадження Європейським Союзом санкцій проти країни-члена, хоча Австрія стала членом ЄС тільки 1 січня 1995 року.
Тому, оцінюючи результат австрійських виборів треба констатувати, що вони підтвердили тенденцію посилення позицій правих популістів, але вони все ще не мають більшості. Інша справа, що варто пам’ятати про скандальні заяви нинішнього лідера «Австрійської партії свободи» Герберта Кікля, який називає НАТО винним у російсько-українській війні та виступає проти допомоги Україні, що нібито нівелює австрійський нейтралітет. У цьому сенсі Кікль ідейно близький до словацького прем’єр-міністра Роберта Фіцо та угорського прем’єр-міністра Віктора Орбана. Проте, на відміну від них, Кікль навряд чи у середньостроковій перспективі очолить австрійський уряд. Однак це не заперечує того факту, що маємо унікальний приклад своєрідного відродження «право-популістької Австро-Угорщини». Орбана, Кікля, Фіцо поєднує європейський скептицизм, ксенофобія, ностальгія за минулим, коли можливою була взаємодія з путінським режимом на засадах «бізнес як завжди». За умов створення будь-якого формату нової правлячої коаліції у Відні вона буде вимушена реагувати на позицію потужної опозиції у вигляді «Австрійської партії свободи». Чи міняє це щось для України? І так і ні. З одного боку, Австрія з 24 лютого 2022 року не була європейським лідером допомоги Україні, хоча й прийняла значну кількість українських біженців. Не стане Австрія таким лідером і за будь-якого нового уряду. Інша справа, що фактично Орбан отримує новий стимул для примушення України до миру. Показово, що споріднена з Австрією нейтралітетом Швейцарія підтримала бразильсько-китайський мирний план, який не передбачає відновлення територіальної цілісності України. Тому австрійські вибори, так само як недавні вибори у трьох східнонімецьких землях свідчать, що громадські настрої безумовної і безкінечної підтримки України мають свої ліміти. З цим треба рахуватися, коректуючи ієрархію пріоритетів.
Андрій Мартинов – експерт Інституту «Інтермаріум»