Саміт у Дубровніку. Україна пильно придивляється до Південно-Східної Європи

9 жовтня 2024 року у Дубровнику відбувся третій саміт «Україна – Південно-Східна Європа» (попередні саміти відбулися 2022 р. у Афінах і 2023 р. у Тирані). Участь у саміті, крім України і Хорватії, взяли Чорногорія, Косово, Греція, Болгарія, Албанія, Північна Македонія. Графік таких самітів іноді накладається на інші пріоритети як у зовнішній, так і внутрішній політиці. Сербія намагається загравати з РФ і Китаєм та готується до казанського саміту БРІКС 22 жовтня, тому дистанціювалася від зустрічі. Румунія, яка активно допомагає Україні, готується до власних загальних виборів у листопаді, та до загальних виборів 20 жовтня в Молдові, також була відсутня в Дубровнику.

Регулярність проведення таких дипломатичних заходів свідчить про зацікавленість сторін посилити координацію своїх дій не тільки у регіоні Південно-Східної Європи, а й у відносинах з Європейським Союзом і НАТО. Залучення України до зазначеного дипломатичного формату також фіксує реальність проекту Трьох морів (Адріатичне, Балтійське, Чорне) як мега-регіону, який відіграє важливу роль у процесі формування нової європейської архітектури безпеки. Заключна Дубровницька декларація зафіксувала готовність держав-учасниць більш інтенсивно взаємодіяти заради стабілізації ситуації в Південно-Східній Європі та в Україні. З учасників Дубровницького саміту поки що не є членами НАТО Україна і Косово. Натомість членами Євросоюзу є тільки Хорватія, Болгарія, Греція. Для стабільності Балкан НАТО залишається головним гарантом безпеки у Косово та Боснії і Герцеговині. Хоча активна стадія бойових дій сучасних балканських війн закінчилася в 1999 році, регіон залишається зоною нестабільності. Перманентно напруженими залишаються відносини Сербії із Косово. Белград не готовий зайняти реалістичну позицію, визнати незалежність Косово ціною вступу до Європейського Союзу. Не випадково, що Сербія і боснійські серби залишаються об’єктами російського впливу, спрямованого на дестабілізацію не лише Південно-Східної Європи, а й Європейського Союзу.

Варто зазначити, що усі учасники Дубровницького саміту активно допомагають Україні відбивати російську агресію. Напередодні саміту Албанія відкрила своєї посольство в Києві. Хорватія, Албанія, Північна Македонія надають всебічну підтримку Україні. Навіть Косово, яке Україна досі не визнала (якщо бути послідовними, це непросто зробити, адже окупацію Криму, рф виправдовує прецедентом відокремлення Косово від Сербії), посильно надає допомогу, включно з військово-технічною. Латентною темою відносин України з країнами Балкан є проблематика переговорів про вступ в Євросоюз. Україна намагається довести, що вона не є конкурентом для балканських країн в цьому процесі. Інша справа, що процедура вступу в Євросоюз є для кожної держави індивідуальною, а не колективною. Попри те, що сам Євросоюз в ідеалі хотів би, аби завершення процедур вступу Албанії, Боснії і Герцеговини, Сербії, Косово, Північної Македонії, Чорногорії, України був би максимально синхронізованим. Найпростіше Євросоюзу було б прийняти маленьку Чорногорію, яка як і Косово, вже користується спільною європейською грошовою одиницею євро та може мотивувати своїм вступом до прагматизації позиції Сербії. Але «сербське питання» залишається найбільшою політичною перешкодою просуванню Євросоюзу на Балкани. Націоналістичні кола в Сербії проти обміну ідеї «возз’єднання» сербів Боснії і Герцеговини та Косово на вступ до Євросоюзу. Переговорний процес з балканськими країнами також має «турецько-мусульманський аспект». Відкритим залишається питання, чи готовий ЄС прийняти мусульманську Албанію та Боснії і Герцеговини з Косово, де мусульмани становлять значну частину населення. Якщо відповідь на це питання є позитивною, тоді актуалізується питання вступу Туреччини в ЄС. Тим паче, що президент Ердоган в середньостроковій перспективі з фізіологічних причин втратить владу, що знову поставить Туреччину в позицію вибору між європейським і власним неоімперським проектами. Отже, в хронологічному проміжку п’ять – десять років навряд чи можна очікувати завершення процесу прийняття балканських країн і України до Євросоюзу. Але це тільки означає, що політична координація дій між Україною і країнами Південно-Східної Європи є вкрай важливою.

 

Андрій Мартинов – експерт Інституту «Інтермаріум»