Навіщо обговорюють цю ідею на Заході?

1) Головна проблема гіпотетичної демілітаризованої зони вздовж російсько-української лінії фронту та міждержавного кордну України та Росії – це відсутність достатньої кількості особового складу і технічних засобів у тих міжнародних контингентів, які повинні були б там знаходитися і контролювати ситуацію. 

Чим більша ширина і довжина такої буферної зони, тим більше потрібно для контролю за нею людей і технічних засобів. 
По суті, потрібна ціла армія «контролерів» за дотриманням припинення вогню, якщо йдеться про буферну демілітаризовану зону шириною хоч 40 км, хоч 80 км. Бо, як було зазначено раніше, таку зону потрібно організовувати не лише вздовж лінії фронту, але й вздовж ділянок кордону, де не ведуться сухопутні бойові дії. 

2) Висока ймовірність, що Путін не погодиться на створення демілітаризованої зони вдовж лінії фронту та лінії кордону з російського боку. 

По-перше, Кремль наполягає на демілітаризації України, і зараз немає ознак, що замість демілітаризації він погодиться на буферну зону навіть з українського боку ліній фронту і кордону.

По-друге, у разі створення такої зони Москві довелося б погодитися на розміщення іноземних військових підрозділів на російській території та на окупованій Росією території вдовж лінії фронту. Путін навряд чи дозволить бути на цій території військовим навіть держав, які є союзниками чи партнерами РФ. Він може погодитися лише на участь «контролерів» лише з маріонеткового режиму Білорусі, але такий варіант не є прийнятним для України і Заходу.  

3) Якщо ж Росія все-таки погодиться на створення демілітаризованої буферної зони, то наполягатиме на залученні у якості «контролерів» представників нейтральних держав або тих держав, які для Москви є партнерами.  

4) Однозначно, що Росія та нейтральні держави, які потенційно можуть спрямувати сили для контролю за припиненням вогню, вимагатимуть, щоб такі спостережні сили мали мандат ООН, схвалений Радбезом ООН.  

5) Навіть у разі наявності мандату ООН, не вдасться залучити достатню кількість військових для спостережних сил і фінансування, достатнє для багаторічного їх забезпечення. 
На забезпечення задовільного функціонування буферної демілітаризованої зони потрібні значні фінансові ресурси з розрахунку на 5-10 років мінімум. 

Жодна держава не візьме на себе такий фінансовий тягар.  

6) Без достатньої кількості спостережних сил буферна зона буде просто «сірою зоною» шириною в 40-80 км, з якої можна здійснювати безперешкодно провокації. Через певний час, одну або декілька провокацій Росія використає як привід для відновлення війни проти України. І спостережні сили цьому завадити не зможуть.  
Про це свідчить досвід лінії розмежування з ОРДЛО, досвід миротворчих сил у Лівані, на Балканах та в інших місцях.  

7) На Заході ідею буферної демілітаризованої зони обговорюють для того, щоб показати Трампу, наскільки Європа всерйоз і відповідально готується реалізувати його ідею завершення російсько-української війни.

Володимир Воля, координатор зі стратегічних досліджень Інституту «Інтермаріум»