- Публікації
- Перегляди: 479
Історія сусідніх народів (у тому числі українського і польського) завжди має багато позитивних і негативних епізодів, в тому числі – трагічних.
Сьогодення у відносинах між державами залежить від того, на чому більше акцентують увагу державні діячі, політики, активісти, медіа. Саме вони формують внутрішньополітичний дискурс, пропонуючи своїм співвітчизникам образ ворога, винуватця у проблемах.
Тому саме вони несуть відповідальність за те, чи досягнуть негативні настрої відносно представників сусіднього народу тієї межі, за якою настає відчуження замість солідарності та партнерства.
Політична боротьба у Польщі стала фактором погіршення ставлення польських громадян до України та українців. Українські питання стали одним з головних напрямів внутрішньополітичного дискурсу. У велику польську політику прийшли декілька політиків і політичних сил, які мають критичну позицію по українській тематиці. Більш того, новий президентом став Кароль Навроцький, колишній керівник Інституту національної пам’яті. І він запропонував зміни до законодавства, які обурили значну частину українського суспільства.
Існує загроза, що процес взаємних докорів дійде до критичної фази, коли вникне високий рівень взаємного відчуження між українцями і поляками як у Польщі, так і в Україні. Взаємне підживлення процесів відчуження може стати тієї «гірською лавиною», яка завдасть шкоди майбутньому обох народів. Історичні рани не загоюються швидко.
Що робити?
1. Виходити з того, що історія – це наука, а інструмент ідеологічних інтерпретацій і ствердження якоїсь національної правильної історії.
2. Відмовитися від міфологізації, коли всі «чужі» - суцільно злочинці, а всі «свої» - просто невинні люди, які не здатні образити навіть комаху. В усіх арміях та в рухах є люди, які вчиняють злочини. Немає святих народів і злочинних народів.
3. В Польщі та в Україні політичні еліти повинні визнати, що у минулі часи представники обох народів вчиняли один до одного різні злочинні дії, що мали місце обопільні етнічні чистки.
Це і буде головним взаємним актом покаяння у формулі «Прощаємо і просимо прощення».
3. Потрібно виходити з того, що за конкретні військові злочини несуть відповідальність конкретні люди, конкретні військові командири, командири нерегулярних військових формувань.
Деполітизація та деідеологізація у розслідуванні таких ситуацій: створення спеціальних слідчих комісій з представників Польщі та України (криміналістів, юристів, міжнародників).
4. Відмовитися від суду над історією та ідеологіями, які існували у конкретних історичних умовах. Кожен народ має право на своїх героїв. Але часто герої одного народу є антигероями для іншого народу.
С.Бандера – саме така постать в історії. В далекій історії. Відносини між польським та українським народами вже давно перестали бути ворожими, і недоречно ту ворожнечу робити частиною сьогодення.
5. Корекція діяльності Інститутів національної пам’яті. Як було зазначено, історія – це наука. Краще неупереджена національна історія і національна пам'ять, аніж «патріотична» історія, яка сприяє зростанню відчуженості між українським і польським народами.
6. У внутрішньо-політичних процесах в Україні та Польщі доречно. Є максимальна деідеологізація дискусій з приводу трагічних і суперечливих подій українсько-польської історії, особливо першої половини 20 століття.
7. Росія маніпулювала і маніпулюватиме проблемними питаннями польсько-українських відносин.
Однак, не варто за Росією не бачити суто польську позиції відносно України, якщо вона є критичною антиукраїнською. Навішування ярликів «агентів Росії» може додатково посилювати антиукраїнські настрої. Так само, не варто розцінювати статус УПА в Україні як такий, що спрямований проти Польщі.
Україна та Польща є історичними союзниками, стратегічними партнерами у питаннях протистояння імперіалізму Москви. Це дві стрижньові держави Міжмор’я у будь-якому його форматі – хоч у форматі історичного Міжмор’я, хоч у форматі нового Великого Міжмор’я, яке народжується зараз.