14-16 лютого 2025 р. працювала «Мюнхенська конференція з питань міжнародної безпеки», яка має тривалу історію з 1963 року. Ніколи ще документи, які організатори заходу пропонували учасникам для обговорення, так не розходились із реальним обговоренням. За ці дні ми почули протилежні заяви, які напустили густого «туману війни». Старт риториці дав Трамп, який напередодні конференції мав телефонну розмову з російським диктатором. Конструктивна мотивованість американського президента до діалогу з Москвою шокувала європейських учасників конференції. Тим паче, що в Мюнхені пролунали діаметральні заяви: від «пропозиції» Трампа повернути РФ у «велику сімку», що викликало заперечення міністра закордонних справ ФРН А-Л.Бербок, до заяв міністра оборони США П. Хегсега про гіпотетичну можливість направлення військ США в Україну і передачу Україні ядерної зброї. Віце-президент США Джей-Ді Венс розкритикував ліберальну Європу за недовіру до власних виборців, які голосують за антиемігрантські партії. Німецька ліберально-консервативна газета «Франкфуртер альгеймайнер цайтунг» назвала заяви американців на конференції «холодним душем для Європи». Тож що залишилися на порядку денному, якщо відкинути емоції та оціночні судження. Конференція залишила без відповідей низку стратегічних питань.

Чи здатен Трамп вести переговори з Кремлем, враховуючи позицію та інтереси України та Європи? Поки що здається, що ні. Трамп пропонує перекласти всю відповідальність за безпеку України на Європу. Трамп як і Путін зацікавлений у фрагментації Європейського Союзу, що об’єктивно послаблює євроатлантичну солідарність.

Захист Європи більше не є пріоритетом для США? Віце-президент Венс не виключив скорочення кількості американських військ у Європі. Вимога збільшити витрати на оборону до 5% ВВП нереалістичні, адже навіть США і Польща наразі витрачають не більше 3% ВВП на військові потреби. Швидке радикальне збільшення військових видатків підриває європейську соціальну державу та ставить під питання спроможність ЄС фінансувати подальші розширення.

Чи готовий ЄС виділяти гроші на купівлю американської зброї для України? Немає відповіді. Напередодні Мюнхена відбувся у Лондоні черговий «Рамштайн» за британського головування. Але вся допомога зосередилась на постачанні боєприпасів, що не може зробити позицію України на переговорах набагато сильнішою, ніж наразі.

Питання європейських миротворців в Україні гіпотетичне. Не зрозуміло, під яким прапором, з яким мандатом і за чий рахунок вони будуть в Україні? Скільки часу триватиме ця місія? На Кіпрі вона, наприклад, з 1974 року. Але Україна далеко не Кіпр.

Банальною стала теза, що «для безпеки Європи потрібна сильна Україна». Зеленський пропонує створити спільну європейську армію на основі ЗСУ. Чи реалістично утримання 1,5 мільйонної української армії? Чи витримає це економіка? Тоді як армія США 1,2 мільйони.

Якщо Європа не допомагатиме Україні після війни, вона впаде до рук Путіна, який може встановити контроль політичними методами. Чи легше від того буде Європі? Навряд чи.

Євросоюз де-факто розколотий на поки що ліберальні Францію і Німеччину, до яких долучаються Іспанія, Данія, Швеція, Фінляндія, країни Балтії. Але збільшується «трампістський кластер»: Угорщина, Словаччина. Недавно до правого уряду в Нідерландах додався такий самий уряд у Бельгії. Поки що в Австрії до влади не прийшла «Австрійська партія свободи», але перспективи є ризиковими, якщо доведеться проводити позачергові вибори, аби вивести країну з урядової кризи. Ще більше ризиків становить ситуація в Німеччині після виборів бундестагу 23 лютого. Чи здатен такий роздроблений ЄС проводити ефективну спільну зовнішню і безпекову політику? Чіткої відповіді і не це питання немає. Мюнхен показав, що євроатлантична спільнота більше не має спільної стратегії завершення російсько-української війни. Чи можна це виправити? Ніхто не знає.

Андрій Мартинов – експерт Інституту «Інтермаріум»