- Публікації
- Перегляди: 1678
В Європі вкотре постало питання щодо створення власних загальноєвропейських збройних сил незалежних від НАТО. Ця ідея час від часу виникала в європейському політикумі, медіа та експертному середовищі. Російська агресія актуалізувала це питання, особливо, в контексті останніх заяв нової президентської адміністрації в США, зокрема, щодо перспектив закінчення війни в Україні та майбутніх гарантії безпеки, яких потребуватиме Київ. Поки ще зарано говорити про чітку картину закінчення війни та механізм гарантій безпеки для України, але з високою вірогідністю можна говорити про залучення контингентів низки європейських країн як гарантів повторного ненападу Росії на Україну. Тому, команда Інституту «Інтермаріум» вирішила проаналізувати перспективу втілення даної ідеї.
Експерт Інституту «Інтермаріум», доктор історичних наук Андрій Мартинов зазначає, що за підсумками «Мюнхенської конференції з питань міжнародної безпеки» довелося проводити «надзвичайний» саміт Євросоюзу. Його розглядають як своєрідний сеанс психотерапії. Ще до інавгурації Трампа відповідальні чиновники Євросоюзу зазначали, що мають план на його президентство. Але «несподівано» стало зрозуміло, що ЄС насправді не має «плану Б» на випадок, якщо Трамп «кине Україну під автобус». Досі втілювався сценарій продовження «війни на виснаження», але це було можливо, коли умовно співвідношення обсягу допомоги України було 80% Євросоюз і 20% США. За нової реальності питання щодо ресурсної спроможності ЄС вести «війну на виснаження» без підтримки США «зависає», коли війна стає дедалі менш популярною у європейській громадській думці. Попри те, що три роки російсько-української війни здавалося мали стимулювати європейців до радикальної зміни своєї військової політики. насправді досі не переглянуті плани європейського військового будівництва. Політичні еліти Євросоюзу так і не наважились не тільки визнавати, що силовий перегляд кордонів України зруйнував європейську безпеку, а зробити з цього практичні висновки.
Зважаючи на наміри Трампа вимагати, аби європейці платили більше за свою безпеку, ЄС вимушений в аварійному порядку адаптуватись до реальності. Все ще більшу відповідальність за національну безпеку несуть окремі країни. Новобранці НАТО – Швеція і Фінляндія ще до вступу в Альянс в 2023 році мали розвинений оборонний комплекс, потужні збройні сили. Польща інтенсивно модернізує свою армію, перебуваючи на кордоні з Калінінградською областю. Але чим далі від Балтики і Центральної Європи, тим ситуація з національними збройними силами є складнішою. Німеччина так і не повернулась до загального військового обов’язку. Ця тема навіть не є пріоритетною на виборах 23 лютого 2025 року. Всі парламентські партії обіцяли виборцям одночасно «масло» і «гармати». Але за умов уповільнення зростання економіки це вже недосяжна мета.
На перший погляд більш боєздатними виглядають британські і французькі збройні сили. Але у британському випадку сухопутна армія є ахіллесовою п’ятою. Британська стратегія виглядає вкрай суперечливо. З одного боку, Лондон відчуває тиск від Трампа, чого вартий лише його «наїзд» на члена Британської співдружності націй – Канаду. Правлячі лейбористи ідеологічно далекі від «трампізму». Тому їм ближче ліво-ліберальний Європейський Союз. З другого боку, Британія хоче «осідлати» Францію і Німеччину, намагаючись політично союзничати з Польщею, скандинавськими країнами і країнами Балтії. Тому Стармер першим запропонував створити європейські миротворчі сили для України. Є лише «маленька проблема» і вона в тому, що Британія для цього не має сухопутної армії «гегемона». Британські збройні сили є вільнонайманими і тривалий час піддавалися політиці расової і гендерної «інклюзивності». Спроба дебатів щодо відновлення загального військового обов’язку завершилась нічим.
Франція має психологічну травму від низки поразок у франкомовній Західній Африці, звідки довелося в 2022-2024 роках терміново виводити війська. Це поставило під питання боєздатність навіть еліти французької армії «Іноземного легіону». «Стратегія невизначеності», якої дотримувався президент Макрон, який в 2023-2024 рр. «нічого не виключав» щодо можливості введення французьких військ в Одесу і навіть використання французької ядерної зброї, тепер вимагає чіткішої стратегії. Чи готова Європа погодитись на те, що російська сторона збереже тимчасово окуповану територію, не буде платити Україні репарації і частково нормалізує відносини зі США? Росія отримала Європу, яка її сприймає як екзистенційну загрозу. Але це сприйняття не втілилось в реальній військовій політиці ЄС. Єдині європейські збройні сили мали місце в історії. Згадаємо Хрестові походи, походи Наполеона і Гітлера на Схід. Але відтоді євроінтеграція стала втіленням прибутків від пацифізму і радикально змінити світогляд європейців дуже складно навіть за умов глобального хаосу.
За яких умов буде створена Європейська армія?
Натомість, Володимир Воля – координатор зі стратегічних досліджень Інституту «Інтермаріум» звертає увагу на те, що президент України В. Зеленський запропонував гарну ідею про створення єдиної європейської армії за участю української армії. Проте, на думку В. Волі, для реалізації цієї ідеї є серйозні об’єктивні перепони. Для аналізу цього питання експерт зупиняється на трьох моментах.
1) Поточна ситуація. Більшість європейських держав є членами НАТО. За допомогою Альянсу вони координують свою військово-політичну діяльність з метою забезпечення спільної безпеки і безпеки кожної держави-учасниці. Європейський Союз не є військово-політичним об’єднанням, бо інакше він би дублював функції НАТО. Щоб не було конфлікту сфер відповідальності у питаннях оборони, деякі держави-учасниці ЄС, які не є учасницями НАТО, мають нейтральний статус. Наприклад, зараз - це Австрія, декілька років тому – Швеція і Фінляндія.
Вступ України до ЄС не вступом до військово-політичного союзу.
2) Протидія. Створення Європейської армії блокуватиме Угорщина (як мінімум), доки нею керує уряд на чолі з Орбаном або іншим політиком, який демонструє партнерство та лояльність по відношенню до Росії.
Проти створення такої армії можуть бути й інші держави ЄС, - і члени НАТО, і нейтральні. З різними мотивами.
3) Що потрібно змінити? Потрібно, щоб усі держави-члени внесли зміни до договору про НАТО, які б запроваджували статус тимчасового асоційованого членства в Альянсі для деяких держав, які є чи будуть членами ЄС. Наприклад, для України.
Також потрібно, щоб були внесені зміни у договір про ЄС, які б дозволили можливість створювати створювати спільну європейську армію, але без обов’язкової участі в ній усіх держав-членів.
Це два базових напрями змін в рамках епохальної зміни архітектури безпеки у Євро-Америці (у Північно-Атлантичному просторі). Щоб їх реалізувати, потрібні революційний зсув у баченні оборонної стратегії та політична воля у більшості держав-членів ЄС і НАТО.